– І навіщо треба було гостей збирати? – зморщив ніс чоловік.
– Ну це ж день народження нашої родини, Дмитро! – вкотре весело пояснювала йому Люда. – Тим більше прийде тільки Сашко з Оленою та Андрійком. Разом посидимо, повечеряємо.
– І кому це треба? Вічно ти щось вигадуєш, – Дмитро Сергійович роздратовано перебирав пальцями по столу, вивчаюче оглядаючи з ніг до голови Люду. – А ти що в цьому пальті за стіл сядеш?
– Та це не пальто, Дмитро, це плаття таке із щільної тканини. Вибирала те, що робить мене стрункішою, а що хіба ні?
Дмитро Сергійович глянув на дружину глузливо: – Ну так, більш-менш, я піду відпочину, поки гості не прийшли. А ти накривай, коли гостей накликала посеред робочого тижня! Ми б і вдвох чудово посиділи, до чого ці гості?
– Давай-давай, звичайно, відпочинь, час ще є! – погодилася Люда. Вона швидка, їй одній простіше на стіл накрити, нехай краще йде, щоб не бурчав під руку.
Із Дмитром у них уже понад тридцять років спільного життя. Люда давно звикла, що чоловік над нею пожартувати любить. Вона теж іноді його любить підчепити, це в них з юності – дружнє жартування. Хоча з його боку невинні жарти якось непомітно переросли в глузування.
Взагалі вона давно вже помітила, що Дмитро намагається образити будь-які її успіхи, а навіть дрібні невдачі тут же висміяти. І начебто все це на кшталт їх ще тих, юнацьких відносин. Але Люда сама розуміє, що вона обманює себе.
Бо все так, та не так!
Раніше це були задерикуваті жарти, які притягували їх один до одного. Але згодом, якось непомітно, жарти чоловіка стали нести в собі щось невловимо образливе. Але таке, що начебто і не причепитися!
Були випадки, що Люда від його прилюдних жартів на її адресу ледве могла втриматися, щоби при всіх не розплакатися! А потім вона йшла в душ і давала собі волю. Сльози текли її щоками разом із водою. А вона сама на себе сердилась, що стала така вразливою.
“Ну адже Дмитро особливо нічого образливого і не сказав” – намагалася виправдати його підколи Люда, – “Він же дбайливий, допомагає і з прибиранням і з іншими домашніми справами! І поганих звичок у нього немає, напевно я просто стала стара і дуже образлива. Не треба звертати на це увагу, це Дмитро просто втомився! І взагалі він просто любить жартувати.
Коли Люда несподівано стала більше ніж чоловік заробляти, він теж це не залишив без уваги.
– Ну ти в нас тепер багата, куди мені інженеру з тобою рівнятися! – із заздрістю кидав Дмитро, і Люді було його шкода.
Ну, правда, хто вона, а хто він? Вона непоганий організатор, адміністратор у готелі. Вона свого часу пішла туди, де більше платять заради сім’ї. А Дмитро залишився у професії, він голова, синові Сашку завжди допомагав з уроками. І онуку Андрію тепер допомагає, а Люда з фізики та хімії майже не пам’ятає нічого.
– Ти хоч формулу якусь пам’ятаєш? Теж мені, а ще начальниця, ех, немає у світі справедливості. А закони Ньютона пам’ятаєш? Ось бачиш, Андрію, вчися добре, бо будеш як наша бабуся!
Потім Дмитро їй шепотів, що він просто онука наставляв. Але Люда почувала себе якоюсь неповноцінною, хоч і посміхалася, ніби все нормально.
– Яка ж у тебе раніше була фігурка, краще, ніж у Сашкової Олени, – начебто й похвалив якось чоловік.
Але у Люди від цієї похвали тоді геть-чисто зіпсувався настрій… Ключове слово – раніше…
Дмитро Сергійович пішов у спальню, переодягся та ввімкнув телевізор. Втомився на роботі, а тут ще Люда дратує своєю невгамовністю. Все крутиться, молодиться, хоч вже бабуся. І як так сталося, що вони майже старі люди? А вона все посміхається, нічим її не проймеш, навіть завидно.
Хоча що говорити, він дружину любить і досі на інших жінок і не дивився ніколи. Хіба хоч одна з його Людочкою зрівняється? З ревнощів він її зачіпає періодично, щоб не думала, що вона така гарна і не задавалася. Але її нічим не проймеш, посміхається і все! Батько свого часу вчив Дмитра, що з дружиною треба марку тримати, обличчя суворе робити, щоб не думала, що вона розумніша за чоловіка. Але й це на Люду не діє, розумна вона жінка та гарна. Раніше з гордині чоловічої навіть не хотілося цього визнавати, та куди ж тепер подітися? А нещодавно зрозумів, що сентиментальний став, ось до чого дожив! Якось Люда з душу вийшла, а йому здалося, що вона плакала? Невже він її образив, адже не хотів, так жартував просто. Може зайве іноді, так вона ж на вигляд як стіна, усміхається, нічим її не проймеш!
Син Сашко з дружиною Оленою та онуком Андрієм принесли букет квітів та сюрприз у подарунок. Люда йому раніше казала, що живі квіти не любить, а тут розтанула!
Адже він тоді, на перше побачення, дарував їй дивовижні квіти. І їй навіть тоді сподобалося. Ну тоді то їм все одне в одному подобалося, Люда на нього такими очима дивилася!
Вони в неї й зараз такі, блакитні і наче з перламутром. Як крильця ніжного метелика, він колись давно бачив такого. І взагалі, вона і зараз його хвилює. Раніше він Люді багато ніжних слів говорив, а потім перестав, почав переживати, що вона зазнається. Хоча може даремно?
Люда розгорнула пакувальний папір і дістала фотографію у гарній рамці. Несподівано, звідки тільки Сашко взяв це фото? Це ж вони з Людочкою десь за місяць після весілля. Як вона дивиться на нього задерикувато, а він їй відповідає щось. Хтось із друзів їх тоді вдало сфотографував, а Сашко видно зі старої плівки оцифрував фото.
– Ой які ми тут! – Люда тримала фото і рука в неї здригнулася. А Дмитро згадав, як недавно сказав їй, що раніше у неї фігура була приголомшлива. Вона тоді промовчала, але погляд у неї якось сумним став. Він навіть хотів розгніватися, що вона засумувала. А тепер йому раптом стало шкода, що образив її. Свою улюблену Людочку!
– А ти така сама, Людо! – хрипким від хвилювання голосом сказав Дмитро Сергійович. Але з її погляду зрозумів, що його словам вона не дуже повірила, хоча посміхнулася і тихо сказала, – Дякую, Дімо, ти теж!
Вечір до речі пройшов добре, даремно він бурчав, що вона сина з невісткою і онука покликала. Сашко показав ще багато їхніх старих фоток, про які вони майже забули. Потім пили чай і всі раптом поквапилися – завтра на роботу та до школи.
Коли всі розійшлися, Дмитро Сергійович допомагав дружині зі столу прибирати та мити посуд. Обидва мовчали, не хотілося щоб пішов приємний смак від спогадів.
Заснули зненацька обнявшись, як раніше.
Посеред ночі Дмитро Сергійович прокинувся і в напівтемряві довго дивився на дружину.
Якесь нове, щемливе почуття заповнило його душу та серце. Адже це все та сама його Людочка. Вони так багато і водночас так мало ще прожили разом. Але вже не молоді, а він її не береже, постійно зачіпає, жартує, щось хоче довести, а навіщо?
Після роботи він вирішив пройтися пішки та раптом побачив, що на вулиці продають квіти.
Він упізнав їх, хоча назву не пам’ятав, якась дивовижна. Просто вказав на ці ніжні бутони, що напіврозпустилися, з їхнього минулого: – Дайте мені ці квіти будь ласка! Так, всі, нічого страшного, що дорого!
Люда була на кухні, готувала легкий салат молодості, десь вичитала. А він над нею днями сміявся, що їй ніякий салат уже не допоможе, який же він таки…
Люба побачила квіти, в очах гама почуттів – подив, радість і раптом… вона заплакала.
– Я люблю тебе, Людо, кохання моє єдине! Вибач, що був таким… Я виправлюся, ти найкраще, що є в моєму житті, віриш мені?
Він щось ще казав, вона сміялася і з любов’ю дивилася на нього крізь кришталики майже висохлих сліз, – Вірю, Діма, вірю і я теж люблю тебе, дуже-дуже… навіть більше, ніж раніше…