Льоня доїв котлету, акуратно підібрав з тарілки залишки пюре і подивився на дружину. Марійка сьогодні перебувала в чудовому настрої і навіть щось наспівувала, домиваючи посуд.
— Доїв? – запитала вона, обертаючись, – давай тарілку. – Льоня тарілку простягнув і зітхнув сумно.
— Марійко, – сказав він, – може, все-таки не підеш, га?
— Що ти сказав? – не розчула вона. – Зараз, почекай!
Марія вимила тарілку, вимкнула воду і сіла за стіл навпроти Леоніда.
— Я тебе слухаю.
— Я кажу, може, не підеш завтра?
— Льоню, – Марія теж зітхнула. – По-перше, ми з тобою вже домовилися. А, по-друге, твоя мама сама мені дзвонила і дуже просила знайти можливість і вибратися. Усе-таки в неї ювілей, а не просто іменини. Ну і, по-третє, ти ж сам знаєш, що я вже півроку далі дитячого майданчика, поліклініки та магазину нікуди не вибиралася. Мені теж хочеться трохи відпочити і змінити обстановку.
— Ні, ну а що ти хотіла? – здивувався Льоня. – Ти, коли погоджувалася на дитину, та не просто погоджувалася, а хотіла її, мала розуміти, що дуже довго жодних розваг у тебе не буде. Дитина – не іграшка, у шухляду не покладеш. Їй постійна увага потрібна! Та й хіба нормальна, любляча мати може втомитися від своєї дитини?.. Не розумію твоїх претензій.
— У мене немає претензій, – заперечила Марійка. – Я просто пояснюю тобі, що хочу піти на день народження до твоєї мами. Розвіятися, змінити обстановку… Я ж не з подружками в кафе йду, а з чоловіком на ювілей його мами! На запрошення цієї самої мами, між іншим!
— А я вважаю, що тобі йти не треба! Ти мати! – трохи підвищив голос Льоня.
— А ти батько, – посміхнулася жінка. – Чудово, давай привітаємо твою маму телефоном, а ти, за нагоди, передаси їй подарунок.
— У сенсі?
— Ну ти ж сам сказав – дитина потребує постійної уваги батьків, її не можна на якийсь час “покласти в шухляду”. Отже, завтра залишаємося вдома і займаємося нашою дитиною. Удвох. Ти, взагалі-то, такий самий батько, як і я, але, коли ходив на іменини сестри і свого друга, чомусь забував про це.
— Мені треба було відпочити!
— А мені чому не треба? Я з дитиною 24 години на добу – побільше, ніж ти.
— Ти мати!
— А ти батько!
Леонід зрозумів, що Марія налаштована серйозно і легко переконати її не вийде. Або йдемо разом, або разом не йдемо. Уперта! Тоді він вирішив зайти з іншого боку.
— Гаразд, – поступився він. – А Павлик з ким залишиться? Ти ж не потягнеш його із собою в ресторан?
— З моєю мамою. Вона сама запропонувала посидіти з ним завтра.
— І тобі не соромно її напружувати? Павлику всього півроку! І дитину мають виховувати батьки!
— Так. Значить, завтра залишаємося вдома і виховуємо дитину? – Льоня хотів плюнути з досади, але стримався.
— Добре. Але що ти одягнеш? У нас ні грошей на нове вбрання, ні часу, щоб їхати в магазин.
— Ось це вже зовсім не проблема! – розсміялася Марійка. Ти, напевно, не помітив, що я за цей час схудла і чудово поміщаюся у свої сукні, які, до речі, майже нові – дві з них я лише по разу одягала на корпоративи.
Льоня втомлено махнув рукою і пішов дивитися телевізор, а Марія побігла годувати Павлика, який саме прокинувся.
…Наступного дня Льоня перебував у дуже поганому настрої. Він думав, що в нього буде чудова можливість «відтягнутися», розслабитися і змінити обстановку. Може, в ресторані навіть будуть симпатичні панянки, яких він запросить на танець… Та й просто – ювілей матері – це ж чудовий привід повернутися додому за північ, коли і Павлик, і Марія вже сплять, а вдома тиша. І ось – будь ласка! Ув’язалася з ним!..
Марійка ж, навпаки, настрій мала чудовий. Павлик сьогодні поводився чудово, не буянив, не вередував – спокійно грався то в ліжечку, то в дитячому манежі, даючи можливість Марійці привести себе до ладу та зібратися. Та й мама прийшла навіть раніше, ніж обіцяла, тож не треба було поспішати, бігти і нервувати.
Марія не стала викликати таксі – до чого зайві витрати? Ресторан поруч із метро, часу в запасі багато. Льоня теж їхатиме громадським транспортом, прямо з роботи. Вони домовилися зустрітися біля ресторану. «Не передумала?» – буркнув Льоня, а Марія тільки похитала головою і посміхнулася.
Леонід і Марія привітали іменинницю, розцілувалися з нею, вручили букет і подарунок і сіли за стіл.
— Марійко, давай тобі салатика покладу! – пригощала привітна свекруха.
— Їй не можна! – похмуро заперечував Льоня. – Вона годувальниця!
— Так я ж не міцні напої пропоную!
— Ще не вистачало цього!
Поки мама з сином сперечалися, Марійка поклала собі салат у тарілку.
— Тут нічого алергенного немає, – пояснила вона чоловікові. – Дякую за турботу, але я пам’ятаю список дозволених і заборонених продуктів.
— І рибу не можна! – знову заперечив Льоня ще через кілька хвилин, коли свекор запропонував Марії тарілку з рибною нарізкою. – Ти про дитину подумала? – це вже дружині.
— Ну добридень, Льоню! Я ж її на новий рік їла, згадай, усе нормально було. Любий, не переживай, я контролюю ситуацію!
Леонід похмурішав дедалі більше. Марія навіть не приховувала, яке задоволення вона отримує від сьогоднішньої вилазки.
— Тобі не соромно? – шипів він, – дитина кинута на бабцю, а ти тут розважаєшся! Може, він там кричить без матері…
— Не кричить, – безтурботно відгукнулася жінка. – Він поїв овочеве пюре і вже спить. Я десять хвилин тому мамі дзвонила – ти що, забув?
Льоня насупився і почав із люттю шматувати ножем гаряче. Нічим її не проймеш!.. От уперта!..
— Льоню, потанцюємо? – запропонувала Марія. – Жива музика… Коли ми з тобою востаннє танцювали? Підемо?
— Сама йди, – буркнув він, – а в мене настрою немає! – і, немов на замовлення, до них підійшов приємний чоловік років сорока з-за сусіднього столика і запитав Льоню: «Ви дозволите запросити вашу супутницю?» – чоловік зморщився, як від лимона, але кивнув.
Не встигла Марійка повернутися до столу після танцю, як він накинувся на неї з докорами:
— От скажи, є в тебе взагалі совість чи ні? Я ж сказав, що в мене поганий настрій – а ти, замість того, щоб спробувати якось розвеселити мене, побігла танцювати з чужим мужиком! Заміжня жінка, мати! Дитина вдома одна кинута, а ти тут розважаєшся! І як це розуміти? – напевно він говорив досить голосно, бо іменинниця, суворо глянувши, підкликала сина до себе.
— Ти що витворяєш? – прошипіла вона, не забуваючи посміхатися одними губами іншим гостям. – Бджола під хвіст потрапила? Марійка – моя гостя! Вона у тебе світла білого не бачить, навіть у перукарню сходити не може! Так, я спеціально її покликала! Тому що бачу, як їй важко! Я працюю, не можу часто приходити, допомагати, але вже на свято запросила, щоб вона відпочила хоч трохи, обстановку змінила. Тобі її не шкода?
— Мамо, ти про що? Чому я маю її жаліти? І від чого їй відпочивати? Від власної дитини? Вона мати! І вона не працює, взагалі-то! Її єдина турбота зараз – син! Які розваги? Який відпочинок?
— Сину, вибач, але зараз ти поводишся, як егоїст і байдужий дурень! Я тебе просто не впізнаю. Не смій псувати мені свято, а Марійці – настрій!
Однак навіювання не допомогло. Навпаки, Льоня образився, що мати зробила йому зауваження, і надувся остаточно.
— Їдемо додому! – різко сказав він дружині. – Я викликав таксі!
— Але любий… Ми ж зовсім недавно прийшли…
— Я їду додому! – майже викрикнув Льоня. – А ти можеш залишатися і танцювати хоч до ранку. З ким хочеш і скільки хочеш! – він розвернувся і пішов до виходу, навіть не попрощавшись із матір’ю і батьком – лише махнув їм рукою. Марія, відчуваючи, що зараз розплачеться, побігла слідом за ним.
— От і навіщо тобі все це було треба, га? – почав Леонід, щойно вони сіли в таксі. – Подивися, до чого довела твоя впертість! Твоя мати після роботи змушена сидіти з немовлям. Сама дитина кинута вдома сама – ти подумала, який для неї це стрес? Зіпсувала настрій мені, зіпсувала свято моїй матері. Скажи, чи вартувало це того? Відпочити їй захотілося! Як можна такою егоїсткою бути, не розумію… Стільки людям проблему створила… З іншого боку, сподіваюся, для тебе це стане уроком і більше не повториться!..
Марія мовчки плакала, відвернувшись до вікна. Льоня уважно подивився на неї і вперше за весь день усміхнувся.
А вам доводилося зустрічати таких “Льонь”?