Як взагалі-то відрізнити, кинутий старий чи ні? Як зрозуміти, що те що відбувається з ним не повинно бути і що хтось за це повинен відповідати? Риторичні запитання, на які немає відповіді.
Я думаю, якби з’явилася платна послуга допомоги покинутим людям похилого віку, нею б неодмінно хтось скористався. Наприклад, купити бабусі ліків або принести їй продуктів іноді … Хоча, з іншого боку, якби старий батько був потрібен, діти знайшли б можливість, як йому допомогти.
Мене кілька разів просили провідати залишених тут батьків. Просто провідати, дізнатися, чи не потрібно щось. Діти шукали тих, хто виконав би частину їх обов’язків … Іноді я дивлюся на самотніх людей похилого віку та дивуюся – як їх могли залишити в тому крихкому віці, коли вони стають безпорадними і майже беззахисними? Але старі не нарікали – так краще для всіх. Діти влаштовують своє життя, звали, запрошували, але мені, мовляв, краще вдома. І звичніше, і добре в усіх відношеннях … Кого вони намагаються обдурити?
Знайома, дивлячись в простір, сказала, що не хоче заводити вже нікого, тому що вона в тому віці, коли з нею в любу хвилину може статися непоправне. «Тут би самій не стати тягарем, а померти відразу». Мрія багатьох – померти легко, не напружуючи дітей, щоб все вийшло миттєво.
У цьому віці вже не потрібен кришталь і фарфор, хутряні шуби і килими – потрібна участь. Потрібність. Турбота … Так, добре в своїх квартирах. Але починають капати крани, і течуть труби. І потрібно когось шукати, кликати, кому-то платити, домовлятися … На це потрібні сили, час, бажання, вправність, якої давно немає. Весь життєвий ресурс кинутий на те, щоб їздити за другою пенсією, яку часто відразу ж переводять дітям. Все для дітей, навіть зараз. Коли в «швидкій» запитують, чи є хтось, часто говорять, що немає – всі виїхали. Людина сама відповідає за себе, сама живе у великому місті, тому що вирішила не бути тягарем.
Крихкий і вразливий вік – старість. Ти в здоровому глузді, але вже не потрібен і не цікавий, і чомусь до тебе як до дитини звертаються на «ти» тільки без колишнього розчулення.
Влітку 2014 року в одній з багатоповерхівок залишили лежачу стару. Діти поїхали від обстрілів, а її кинули. На тумбочці біля неї залишили трохи грошей і не замкнули двері. Ті деякі сусіди, хто залишився в під’їзді, прийшли на її крики – вона не розуміла, чому який день лежить одна, чому ніхто не навідується до неї, чому не годують. І їй було також страшно, як і всім – сильно стріляли. Сусіди знайшли гроші і посміхнулися – діти так ось заочно домовилися то чи про похорон, то чи про опіку …
Ольга Черненко, 24 канал