– Лідо. Мама купує собі житло. Вона продала два будинки у селі, своїх батьків та батька, машину діда.
– Купує?
– Так.
– А чому нам не сказала? Може їй потрібна допомога з переїздом? А де квартира?
– Неподалік від нас. Ми з тобою мріяли про це. Пам’ятаєш повз новий будинок проходили, дивилися.
– Це такий темний? Там дорогі квартири.
– Мама зараз все розповість. У неї були ще й накопичення, вірніше, вона отримала їх від свого батька. Я зараз до неї.
– А я?
– А ти вдома. Я один поїду до неї.
Ліда не знала ображатись їй чи радіти за свекруху. Адже в майбутньому все дістанеться Олегу. Вони хотіли б квартиру у новому будинку. Планування будинку хороше, парковка, поруч школа, поліклініка. Все, що треба для життя.
Двокімнатна квартира, в якій вони жили вже п’ятнадцять років, належала їй. Було тісно. Дітям, синові 12 і дочці 10 років, потрібні окремі кімнати, але грошей не вистачало, а іпотеку Олег брати відмовлявся. Вони хотіли придбати квартиру більшу, збирали, але ще не встигли. Мати чоловіка їх випередила – купує собі. Звичайно, Ліда не сподівалася на її спадок, але могла б з сином поділитися, допомогти. Відносини зі свекрухою були добрими, до їхньої родини вона не лізла, але коли була потрібна допомога з дітьми, то охоче сиділа з онуками.
Олег пішов, а Ліда залишилася в роздумах.
***
– Мамо, я прийшов. Розповідай.
– А де Ліда? Чому вона не прийшла?
– Думаю, що їй не обов’язково знати все. Нехай заздрить.
– Ти про що?
– Нехай сидить у своїй квартирі. Ти ж не проти, якщо я переїду до тебе. Навіщо мені тепер Ліда? Тільки й знаємо, що заощаджуємо, квартиру їй треба велику. Я піду і їм місця вистачить.
– Вона в тебе красуня, та й хороша дуже. А ось тобі не завадило б більше уваги приділяти родині! І куди ти підеш?
– Ти ж для мене нічого не пошкодуєш. До тебе переберуся.
– Що за дивні розмови? Ти їй зраджуєш?
– Поки що ні, але…
– Я тобі покажу…
– Мамо, за що? – Олег відвернувся від рушника. – Мама!
– За розмови не розумні розмови. Я тебе провчу за це.
– Мамо, я вже не хлопчик.
– Ти з такими думками можеш залишитись без житла. Ти мене знаєш.
– Я в тебе один син. Улюблений!
– У мене ще онуки є. Без Ліди ми нікуди не їдемо!
– Навіщо тобі моя дружина, давай все оформимо і потім привезу її дивитися квартиру.
– Хто тобі сказав таке? Ти чув, що я тобі говорила телефоном? Сказала ж, щоби приїхали разом! Угода через годину.
– Добре. Ми ж встигнемо.
– Встигне він. Дзвони Ліді, нехай одразу їде в агентство. Я навіть не встигну все їй пояснити. Ще одне слово про відхід із сім’ї…
– Все, мовчу. Думати навіть не буду.
– Їдемо, почекаєш нас там у машині.
– Як? Ти підеш з нею, а я син чекатиму? Я тебе не розумію.
– Сам винен.
***
– Лідо, йдемо. Документи із собою? Зараз ми їдемо дивитись будинок, а потім підпишемо договір. Не сперечайся зі мною. – свекруха була дуже рішуча. – Половину оформляємо на тебе, другу на мене. Олег мою частину у спадок у будь-якому випадку отримає.
– Але ж це ваші гроші.
– І що?
– Не знаю.
– Краще й не знай. Я про онуків думаю і про тебе.
– Мамо, а ти нічого не переплутала?
– Ні. Зупини, ми приїхали.
– Але до будинку ще триста метрів.
– Якого будинку? Я не казала адресу, тільки вулицю. Приїхали ми.
– Це ж приватний будинок, нам напевно далі.
– А про квартиру й не було мови. Будинок у межах міста.
– Мамо, це ж дорого!
– Проходьте. Хазяїн вже з’їхав, документи готові.
Будинок виявився великий, два поверхи, вбудовані меблі, все зроблено зі смаком.
– Потрібні лише ліжка та м’які меблі. Кухня повністю готова, думаю її і переробляти не варто. Як ти вважаєш, Лідо?
– Взагалі, все дуже добре. Затишно. І близько від нас. Тут можна всією сім’єю жити. Ой.
– Не ой. Усією сім’єю і будемо. Сподіваюся ти не проти, що я житиму з вами?
– Ви хочете сказати, що ми житимемо тут?
– Так. Про решту я розповім пізніше. Їдемо оформляти документи.
***
Ліда була дуже здивована рішенням свекрухи. Сім’я переїхала. Діти були дуже раді. Усіх подробиць вони не знали, для них головне свої кімнати, великі та світлі. Чому мати чоловіка так зробила не знала й Ліда. Свекруха про ту розмову із сином їй не розповіла, сам Олег вважав за краще більше про це не говорити. Думок змінити сім’ю на коханку, якої ще не було, у нього не виникало.
Ліда чудово вжилася зі свекрухою на кухні. Рано втративши батьків, вона була рада, що іноді свекруха балує сімʼю пирогами, сирниками вранці, а коли Ліда не встигає, то і вечерю готує. При цьому жодних докорів.
– Лідо. Квартиру свою не продавай. Олег хоче машину поміняти, мені говорив нещодавно. Хай сам почне працювати. А квартира знадобиться. Гроші зі здачі на себе витрачай та дітей. Моя квартирка, хоч і невелика, теж лишилася. Гроші приносить. Якраз онукам по квартирі потім і буде, моя та твоя.
– Як ви все добре вирішили. А Олег?
– А що Олег? Живе та радіє. Просто немає надії на чоловіків. Мій втік за зручної нагоди, розлучитися зі мною не встиг. Ось і здобула я його спадок несподівано.
– А раптом я потім загуляю, виставлю Олега.
– Не сміши мене. Не така ти, я тебе з дитинства знаю. А от якби не було в тебе тут частки, Олег почав би вважати себе повним господарем. Повір мені, дівчинко, я знаю. Характер у нього в батька. Почав би командувати, ну і таке інше. Я від свого чоловіка натерпілася. У Олега такі самі замашки. Головне його обмежити, а так він добрий. Досить і того, що він тут прописаний. Він уже змирився.
– Можна подумати, що я вам дочка, а він зять.
– Можна, можливо. Ти мені й як дочка. Але я хочу для сина гарного життя, а сам він може все зіпсувати. Правильно?
– Не знаю. Може ви і маєте рацію. Що тільки не зробиш заради коханої дитини.
Ліда замислилась. Чи готова вона до такого ж заради хорошого життя своїх дітей? Напевно, ні, адже кожен вирішує сам. Час покаже.