Ліда прокинулася рано. Не спалося. Ось уже місяць вона намагалася просто жити, але це у неї погано виходило.
Кажуть, що біда не приходить одна. Це було про неї.
Проблеми навалилися одразу, водночас, ніби змовившись між собою.
Ліда мала хлопця. Вони жили вже рік, будували плани про створення сім’ї. Та все звалилося раптово…
Ліда заслабла і її відпустили з роботи посеред робочого дня.
– Йди, Лідо, лікуйся. Ти, як цінна працівниця, нам здорова потрібна. Але щоб через три дні була на роботі, – сказав начальник…
…Ліда повільно піднімалася по сходах свого під’їзду. Раптом вона зупинилася й прислухалась. З її квартирі чулася музика…
Ліда здивувалася – її Вадимчик ніколи не любив музику. Вона підійшла до квартири, відкрила двері своїм ключем і остовпіла!
В коридорі стояли чужі жіночі черевички, а з кімнати чулася музика…
Ліда відкрила двері у спальню і очі витріщили від побаченого!
Її Вадим був з якоюсь дівчиною… Ліда втомлено притулилася до одвірка, а потім заплескала в долоні:
– Концерт закінчено. Прошу звільнити танцпол і мою квартиру. Даю вам п’ять хвилин, поки я п’ю чай…
Так вона і втратила свого коханого. І як вона могла в нього так беззастережно вірити? Адже ж казали їй подружки про його велелюбність.
А вона твердила одне:
– Мій Вадим не такий!
Слаба вона була довго. Вимкнула телефон, на дзвінки не відповідала.
А коли через тиждень повернулася, то дізналася, що з її вини було закрито великий проєкт.
Начальник їй ввічливо, але твердо вказав на двері:
– Ваших послугах ми більше не потребуємо!
Того ж дня у неї зникли в автобусі сумка з телефоном. І вона залишилася без зв’язку.
Повернувшись додому, Ліду зустрів сусід знизу.
Виявилось, що у неї прорвало трубу на кухню… Довелося розщедритися на ремонт, зібравши останні гроші. Ось така низка невдач сталася в Ліди…
Ліда взялася за генеральне прибирання, щоб відволіктися від усього цього. Вона завжди так робила. Це їй допомагало. Від втоми вона швидко засинала, а на ранок усі біди вже здавались не такими великими.
Так було й цього разу. Не було сил навіть приготувати вечерю.
Ліда випила склянку кефіру, лягла на диван і заснула…
…Рано–вранці її розбудив наполегливий дзвінок у двері.
– І хто це так рано? – пробурчала вона, шукаючи капці. – Йду йду! Бач, які нетерплячі!
Поки Ліда поралася із замком, то за дверима було тихо. А коли вона нарешті відчинила двері, то почула швидкі кроки…
– Що за чудасія? – пробурмотіла вона.
Зазирнувши за двері, вона побачила просту коробку з–під взуття.
– Ранковий сюрприз… Сподіваюся, що там нічого поганого. А то мені для повного щастя не вистачає певно ще чогось…
Ліда з обережністю ногою посунула коробку. На цей рух коробка ворухнулася.
– А сюрприз здається живий…
Ліда сіла й відкрила коробку. Звідти одразу визирнула цікава пухнаста мордочка кошеня.
– Яка краса! І чому саме мені? Що мало квартир у будинку?
Тваринок Ліда любила, але часу, щоб їх доглядати не вистачало. А завести тваринку і цілими днями її не бачити, це не діло. Їм теж спілкування потрібне.
Тим часом кошеня вибралося з коробки, перевалившись через її край, підповзло до ніг Ліди і притихло.
– Ах, ти хитрюга. Знаєш, що я добра. Ну, ходімо, будемо обживатися. А то порожньо стало в квартирі, навіть поговорити нема з ким…
У холодильнику нічого їстівного для такого малюка не було.
– І чим же ж тебе годувати?
І тут Ліда згадала, що її сусід скаржився, що його кішка окотилася, хоча з хати не виходила. Як потім виявилося, «наречений» через балкон до неї походжав…
Ліда спустилася на другий поверх і подзвонила у двері.
– Вибачте, мені сьогодні кошеня принесли, а в мене навіть молока немає. Не виручите?
І Ліда показала малюка.
Сусід, юнак її років, засміявся.
– З поверненням, маленький! – раптом вигукнув він.
– Не зрозуміла? – здивувалась Ліда.
– А ви проходите. Тут ціла історія. Моя Муся, домашня кішечка. Окрім балкона нікуди не виходить. Любить там на сонечку погрітися.
Я часто залишаю балкон відкритим. А тут став помічати, що моя улюблениця розповніла. Хотів уже харчування міняти, а вона мені сюрприз – двох кошенят.
Спочатку я дивувався, звідки. Але якось прийшовши з роботи, побачив, що поряд з нею в кріслі розвалився гарний, ось такий же сіренький, кіт.
Побачивши мене, він зістрибнув, подався на балкон і шукай вітра в полі. Але це не все.
Через деякий час одне з кошенят зникло. Ну куди воно міг подітися з квартири?
Пояснила сусідка, господиня того самого кота. Мовляв, приніс свого сина, видно з вашою кішкою щось не поділив.
А їй і одного кота вистачає. Принесу, мовляв, каже вам назад. Принесла.
Так він знову його потягнув. А сьогодні вам його й принесли. Ось і вся історія…
Тим часом кішка підійшла до свого сина, обнюхала і почала облизувати.
– Зовсім маленький. Йому б із кішкою пожити, а я потім заберу…
– Так я і не проти. Нехай підросте трохи, а ви в гості заходьте, відвідуйте його…
Залишивши кошеня, Ліда пішла до себе. Але зустріч із сусідом запала їй у душу. Вони зустрічалися на сходах, віталися.
Тільки зараз вона зрозуміла, який він приємний чоловік. Щось сколихнулося в її душі. Вона не розуміла що, просто було приємно…
Іноді Ліда заходила в гості. Приносила частування кішці. А через місяць забрала кошеня додому.
Тепер уже сусід почав заглядати в гості, говорячи, що приніс кошенятку смаколиків. А може, це був просто привід?
Якось він прийшов увечері.
– Лідо, я до вас з величезним проханням. Я їду на кілька днів у відрядження. Чи не могли б ви доглянути моїх улюбленців?
– Із задоволенням! Несіть їх сюди. Буде весело!
Після відрядження сусід повернувся з букетом квітів.
– За ці дні я зрозумів, що мені тебе дуже не вистачає. Я хочу, щоб ти була завжди поряд. Я день і ніч думаю про тебе. Адже не просто так кошеня підкинули саме до тебе. Не просто так, ти прийшла до мене по допомогу. А може, це доля? Лідо, я люблю тебе!
…Через дев’ять місяців у квартирі Лідії та Георгія було поповнення.
Але цього разу не кішка зробила сюрприз! У Ліди народився синочок Олежик…