– Рито, як ти могла так зі мною вчинити? Ми ж були ближчі, ніж сестри, – не стримавшись, заплакала Ліда. – Чому, скажи?
– Вибач, – байдуже кинула Маргарита. – Чи не ти сама завжди казала, що на нашу дружбу ніщо ніколи не вплине.
– Здається, я дуже помилялася, – прошепотіла Ліда. – Іди, більше знати тебе не хочу…
…У свої тридцять років Ліда достеменно знала – життя прекрасна штука. Вона працювала куратором арт-проєктів, спілкувалася із сучасними художниками, влаштовувала виставки та перформанси. Сама Ліда теж виглядала неординарно – висока блондинка у грубому робочому комбінезоні, з коротким волосся, майже завжди без косметики, але на підборах, які додавали їй ще сантиметрів сім до і без того модельного зростання.
– Ти схожа на хлопчика, – сміялася найкраща подруга Рита. – Для повноти образу потрібен ще светр з коміром-хомутиком і довгою шиєю, що стирчить з нього.
– Зате у мене впізнаваний образ, – посміхалася Ліда. – У моїй професії зовсім не зайве, якщо ти маєш свій стиль.
– Твій називається “маляр” на вихідному? – сміялася Рита.
Вона була найкращою подругою Ліди. Колись дівчата разом навчалися мистецтвознавству. І Рита, яскрава брюнетка красуня з першого дня заволоділа її увагою. Вона просто прийшла в аудиторію і сіла поряд із Лідою. Та так і провела пліч-о-пліч з нею всі роки навчання. Разом вони винаймали квартири, виходили заміж, переживали розлучення Рити.
Ось і з чоловіком Ліди, Андрієм, обидві познайомились одночасно. Він підробляв після навчання офіціантом у кафе. А вдень Андрій гриз граніт науки, готувався стати актором. Зовнішність у нього була цілком підходяща на роль героя-коханця. Яскравий брюнет із правильними рисами обличчя миттєво притягував погляди у будь-якому натовпі. Ось і Рита одразу поклала на нього око. Але хлопець на першому побаченні їй зізнався:
– Вибач, мені більше подобається твоя подруга. Може, підкажеш, як здобути її увагу.
– Звичайно, – Рита трохи смикнула щокою. – Ліда любить все незвичайне. Влаштуй їй якесь супер нестандартне побачення. І легко зможеш підкорити нашу неприступну королівну.
– А чому ти її так звеш? – поцікавився Андрій. – Ліда дуже гарна, звичайно, але навряд чи королівна. Скоріше жар-птиця, яскрава та незвичайна.
– Та тому, що твоя Ліда поки що нікому взаємністю не відповіла. Хоча хлопців за нею бігає достатньо. – фиркнула Рита. – Ну справжня королівна, хоч зараз на трон. Сидить, перебирає.
– Ти теж гарна, – втішно сказав Андрій. – Але Ліда просто незвичайна. Я дивлюся на неї, і душа завмирає. Вибач, з тобою такого не сталося.
Він скористався порадою Рити. Влаштував Ліді політ на повітряній кулі, а потім пікнік на міському даху. Дівчина ці жести оцінила. Вони стали парою, а після закінчення інститутів одружилися. Звичайно ж, Рита була головною гостею на весіллі. Без подруги Ліда й уявити її не могла.
Рита теж прийшла у білому, ніби намагаючись затьмарити наречену. Рукавички до ліктя, сукню-корсет із декольте. На цьому весіллі Рита веселилася і танцювала, як останній раз. До машини, щоб відправити додому, її ніс Антон. Сама йти найкраща подруга його дружини не могла.
А трохи згодом вони вже гуляли на весіллі самої Рити. Та вискочила заміж за француза і досить швидко поїхала разом із ним у передмістя Парижа. Там провела три роки, розчарувалася у самій ідеї шлюбу. Чоловік-француз виявився скупим, рахував кожну копійку.
Після повернення Рита відразу ж відвідала найкращу подругу. Весело поцікавилася:
– А ти все граєш у принцесу?
– Та годі тобі, Рито, – усміхнулася Ліда. – Давай, розповідай, як там Лувр.
– А що йому станеться, стоїть на місці, – посміхнулася Рита. – Як у вас із Андрієм справи? Дітьми поки що вирішили не обзаводитися?
– У нас не виходить, – сумно сказала Ліда. – Огляди вже вздовж і впоперек пройшли, обидва здорові.
– Несумісність організмів, – пожартувала Рита. – Ось і я тепер одиначка. Приймай у компанію, подружечко.
Вона справді швидко і органічно повернулася до кола спілкування Ліди. Почала бувати в Андрія в театрі, в тому числі і на прем’єрах, куди його дружина потрапляла вкрай рідко. Пару разів Риту навіть приймали за дружину актора, коли вона охоче позувала поруч із ним із широкою посмішкою. Краса цієї молодої жінки була абсолютно класичною, хижою, яскравою. Її любили камери репортерів.
Андрій посміювався з цієї плутанини:
– Лідо, ти так не часто відвідуєш мої прем’єри, що всі незабаром взагалі забудуть, хто моя дружина. Вдруге Риту на фото саме так підписують.
– Я буду другою дружиною, – грайливо сказала Рита, обіймаючи його за плечі. – Відчуй себе султаном.
Ліда дивилася на них і відчувала всередині роздратування, що наростало. Вона взагалі важко підпускала до себе людей близько, була дуже закритою людиною. І Рита це чудово знала, але не переставала піддражнювати. Але найприкріше, що Андрій їй підігравав.
За місяць Ліда поїхала до іншого міста, організовувати велику виставку її улюблених художників. Андрій обіцяв дружині приїжджати на вихідні. Але він сам репетирував нову виставу і розумів, що вирватися навряд чи вдасться. Натомість Рита радісно пурхала по дому друзів і обіцяла, що простежить за харчуванням Андрій.
Ліда поїхала, поринула у улюблену роботу. Андрій спочатку часто їй дзвонив, потім усе рідше. Через три тижні Ліда зрозуміла, що страшенно скучила за чоловіком. Вона взяла квитки і приїхала посеред тижня, сюрпризом, вирвавшись буквально перед відкриттям виставки, яка була намічена на суботу.
Ліда приїхала рано-вранці, відчинила двері своїм ключем, тихенько скинула в темряві коридору взуття і пройшла до спальні. Вона хотіла розбудити Андрія, порадувати його. Але в ліжку лежало двоє. Темне волосся її подруги розкидалося по плечах чоловіка. Ліда стояла в дверях і дивилася на них, виразно відчуваючи, як наростає переживання.
Під її поглядом Андрій розплющив очі, побачив дружину і відкинув від себе Риту. А Ліда дивилася на них і поступово змінювалася на обличчі. Пошепки попросила:
– Андрію, виклич мені «швидку», щось зовсім недобре.
– Зараз, потерпи, звичайно, – заметушився чоловік, хапаючи телефон і намагаючись одягнутися.
Ліду відвезла швидка, нервове потрясіння виявилося надто важким. Відкриття виставки відбулося без її куратора. Андрій ходив до дружини в палату, як на роботу. Намагався приносити квіти, солодощі, улюблені ресторанні страви. Ліда відверталася до стіни і просила дати їй спокій.
Приходила і Рита, з нею розмова вийшла короткою. Ліда виписалася з лікарні, отримала багато призначень від спеціалістів. І поїхала курирувати свою виставку. Перебувати вдома їй було нестерпно. Вона написала Андрію, що хоче розлучитися. Той побіг шукати підтримки у батьків дружини.
– Лідо, він чоловік, таке буває, не встояв, піддався спокусі, – казала її мама. – Ти б бачила, як Андрій переживає.
– Мамо, це безглузда розмова, – обсмикнула її Ліда, – Не треба.
– Але чому, і з Ритою ви стільки років дружили. Невже складно їх пробачити?
– Мамо, ти взагалі себе зараз чуєш? – Запитала Ліда, – А ти б вибачила? Вони не просто переспали, а мене зрадили, обидва. І не відчували при цьому докорів совісті. А тепер я винна в тому, що переживають дві добрі людини?
Розлучалися вони довго, Андрій був проти. Квартиру не ділили, вона дісталася Ліді до шлюбу. Андрій ще якийсь час жив там із дозволу її батьків. Ліда хапалася за будь-яку роботу подалі від рідного міста. Перейшла у велику арт-галерею та повністю перебралася до столиці. Завела собі маленького смішного собаку і годинами гуляла з нею в парку. Поступово пережиття стихли.
Зустрівши Андрія з Ритою на якомусь модному заході, Ліда зрозуміла, що не відчуває до них зовсім нічого. Рита спробувала кинути на неї переможний погляд. Але ніби натрапила на скляну стіну. Замість тріумфу Рита відчула щось на кшталт прикрості. Вона багато зробила, щоб отримати чоловіка подруги. Але тепер ця перемога не була такою солодкою.