– Мамо-тату, на день народження я хочу новий телефон, – казала Леся. – Цей у мене вже старий і глючить.
– Гаразд, дочко, побачимо, – сказав серйозно батько і багатозначно подивився на матір.
Батьки були вдома і чекали на доньку, коли вона прийде з гулянки, десь із подружками відзначала своє сімнадцятиріччя. Подарунок, який замовляла іменинниця, лежав на столі.
– Щось спізнилася наша дочка, балуємо ми її – захотіла в кафе, будь ласка, захотіла телефон, будь ласка, – невдоволено бурчав Сергій.
– Та годі тобі, – відповіла мати. – Нормальна у нас донька, як і всі, нічим не гірша за інших. Згадай себе у її віці.
Мати завжди захищала дочку. Батько звісно любив її, але побурчати міг.
– День народження треба відзначати вдома з батьками, а не бігати десь там…
– А я й не бігаю, я вже вдома, – весело відповіла донька і посміхнулася, заходячи в двері.
Побачивши телефон, Леся схопила його і від радості давай цілувати своїх батьків:
– Дякую, я знаю, що ви в мене найкращі. Тату, не гнівайся, – поцілувала вона його в щічку, а потім обійняла матір. – А телефон мій суперський, ну і ви в мене батьки просто супер. Я вас так люблю.
Батько розплився в усмішці, мати теж раділа. Дочка у них доросла, скоро закінчить школу і зробить крок у нове життя.
– Господи, зовсім доросла стала наша Леся, а там не за горами і заміжжя і діти… Через рік-другий чекай батьку сватів, – говорила мати.
– Так, вже доросла, після школи поїду в місто. Я не збираюся сидіти тут у селі. Там перспективи, інше життя, крутіше, аніж тут. Житиму біля хресної, я вже з нею зідзвонилася, вона не проти. А там у місті й нареченого може багатшого знайду, – мріяла Леся.
Час ішов. Леся закінчила школу і зібралася їхати. Мати плакала, батько сварився, ходив похмурий, як грозова хмара.
Але Леся не подивилася на батьків, поїхала в місто, пішла вчитися на перукарку. Почалося в неї життя нове й радісне, міське.
Минуло зовсім небагато часу, як познайомилася вона з Миколою, з молодим красенем і синочком багатих батьків. Він до речі теж в неї закохався. Сподобалася йому не розбалувана дівчина.
Закрутилось і завертілось у них. Побачила Леся і бари, і нічні клуби, і ресторани. Дуже сподобалося їй таке життя, та ще й поряд Микола.
Він винайняв квартиру, жили разом. Вона познайомилася з багатьма його друзями, мало не втратила голову.
Але настало прояснення від гулянок у вигляді вагітності.
Задумалася дівчина, сходила у поліклініку, лікарка підтвердила.
Вирішила Леся потішити Миколу, вона мріяла, як він зрадіє, підхопить її на руки і закрутить, а потім запропонує піти в ЗАГС і подати заяву.
Потім вони підуть до його батьків знайомитись, адже він ще й не знайомив їх. Потім поїдуть до неї, він проситиме її руки в батьків.
– Миколо, я вагітна, – видала одразу ж Леся, як тільки переступила поріг квартири.
– Вагітна?! – ахнув той. – А це точно? Ну ти даєш…
Наче зовсім нерадісно говорив Микола.
– Як так, ти ж доросла? Треба було все передбачати.
– Я думала, що ти знаєш. Бо ж ти в мене перший, – наївно сказала Леся.
– Ех, правильно казав мені мій батько: “Треба знати, з ким гуляти, а кого десятою дорогою обходити” – сказав хлопець.
– Миколо, ти не хочеш нашу дитину? – зі сльозами на очах, запитала вона.
Це ще більше його розізлило:
– Припиняй свої розмови й сльози. Твої штучки ці на мене не діють. Ось тобі гроші, – дістав він хорошу суму з кишені. – Їх має вистачити. Збирай свої речі й звільняй квартиру. Коротше, що хочеш, те й роби, твоя дитина мені не потрібна.
Леся зібравши речі, поїхала додому. Мати якраз поралася на подвірʼї з квітами, коли дочка зайшла у хвіртку.
– Лесю, ох ти яка стала, міська красуня! – захоплено сказала мати.
Але, побачивши сумний погляд доньки, зрозуміла, що для радості немає приводу, не з радісними звістками приїхала вона…
– Ну і ну, – ахнула мати, коли та сказала про свою вагітність. – Як ми про це скажемо батькові? Він завжди питає дзвонила ти, чи ні і про твого багатого хлопця розпитує. Ти ж мені казала, що він найкращий і заміж за нього збиралася.
– Помилилася я, мамо. Я думала, він мене любить, а в нього одні гулянки на думці. Одружуватися не збирається.
– Бач, кинув тебе твій мільйонер! – почула вона роздратований голос батька.
Він дивився на засмучену дочку, на її сльози, та ще й дізнався, що вона чекає дитину.
Чоловік дуже розізлився, сам не знав, що й робити. Не виставляти ж доньку з дому. А трохи подумавши, сказав:
– Значить так, народжуватимеш ти вдома, у місто більше ані ногою, народиш онука, виховаємо. Я все сказав.
Він мріяв про нормального зятя, з яким можна спілкуватися й на риболовлю, наприклад, з’їздити, а тут таке.
А Леся потроху заспокоїлася, і вже дитина займала всі її думки.
А коли вона народила сина, то була дуже щаслива. А найщасливішим за всіх, як виявилося, був батько.
Народився онук Тимко, ось з ним він і їздитиме на риболовлю!
…А у місті розвивалися свої події. Микола все так само гуляв. Батько давав грошей, скільки син просив, не обмежував ні в чому.
Батько був крутий бізнесмен, бізнес його процвітав.
Микола жив за рахунок батьків ні про що не замислюючись. Але настає такий час, що раптом все змінилося і дуже різко.
Миколі зателефонував незнайомий чоловік і сказав:
– Вашої матері не стало, а батько у лікарні. Їхали машиною і от так сталося…
Микола приїхав у лікарню. До батька його не пустили, а через три години повідомили, що і його не стало.
Він не знав, як поводитися, за що братися, сам ніколи не приймав рішення. Батько вирішував усі проблеми.
Допоміг рідний брат батька, Ігор. Він заспокоював і підтримував племінника як міг.
– Тримайся за мене, Миколо, я тобі допоможу. Тепер у тебе є я.
Після поминок Микола почував себе погано, дуже самотньо. А потім йому треба було влаштуватися на роботу.
Його дядько Ігор все взяв у свої руки – бізнес брата, влаштував Миколу. Через пів року вони поїхали до нотаріуса, дядько все прибрав до своїх рук.
Микола тільки зараз зрозумів, що ті документи, які він підписував в офісі, стосувалися саме спадщини.
Так він лишився ні з чим…
Микола зовсім засмутився, зрозумів, що втратив усе, і вирішив знайти Лесю.
Він сподівався, що вона народила дитину, тому вона раптом стала йому потрібна.
Ті, хто гуляв з ним, поступово зникли.
А що з ним робити, якщо у нього немає грошей?
…Леся якраз підмітала сміття на подвір’ї, як раптом почула звук машини за воротами.
Маленький Тимко якраз спав.
Леся відставила віника й здивовано пішла до воріт.
– Хто ж це тут до нас у село приїхав? – подумала жінка. – Ще й на таксі! Що за гості такі?
Машина стала прямо біля хвіртки. Ніхто поки не виходив.
– Мабуть розраховуються з водієм, – подумала Леся.
За тонованим вікном не було видно хто всередині.
Нарешті дверцята відчинилися і Леся аж руками сплеснула від побаченого.
З таксі вийшов Микола! Леся дивилася на нього і не впізнавала, так він змінився.
– Лесю, привіт, – сказав той. – Можна я зайду.
Його голос здався їй несміливим.
– Чого б це тебе сюди занесло? – запитала єхидно жінка.
– Лесю, мені багато чого треба тобі розповісти.
– А спитати народила я, чи ні не хочеш? Ти мене виставив, ти мене покинув у найважчий час. Для чого ти приїхав?
В цей час на порозі будинку з’явився дворічний Тимко,. Побачивши сина Микола зрадів.
– Молодець, Лесю! Я знав, що ти обов’язково народжуватимеш, я знав, що ти добра. А син схожий на тебе Лесю, такий самий гарненький! Вислухай мене, прошу тебе… Розумієш, ці гулянки, коли я сипав грошима, пішли в минуле. Я думав це буде тривати вічно, але ні. Настала розплата, не стало моїх батьків, а дядько забрав увесь батьковий бізнес. Якось хитро обвів мене навколо пальця, я щось там підписував, і виявилося, що залишився ні з чим.
Дядько все відібрав у мене. І гроші, і нерухомість, і бізнес. Тепер я інший, Лесю, я виправлюсь, я житиму заради вас із сином. Дай мені ще один шанс.
Не вірила йому Леся, образа була величезна.
Вона сказала, щоб він їхав. Бо прийшов до неї тільки тому, що подітися йому нема куди…
Але тут прийшли батьки. Познайомились. Мати пішла до хати, а батько як не дивно вирішив вислухати Миколу.
Той довго з ним розмовляв, а потім запросив у хату й сказав:
– Лесю, тобі думати, чи пробачити його. Але я вважаю, що шанс дати йому можна, не все в нього втрачено. Але рішення ухвалювати тільки тобі…
– Добре, пробачу я тебе Миколо й повірю, але це буде востаннє, це ти й сам розумієш… – повагавшись, сказала жінка.
Микола радощів не приховував і казав, що все зробить, щоб вони були щасливі.
Начебто все заспокоїлося стали жити разом, але Миколі не давала спокою підлість дядька.
Порадившись із тестем, він вирішив повернутися у місто й спробувати вирішити проблеми.
Розумів він, що дядько його не простий, у нього скрізь зв’язки.
Але він згадав, що батько мав друга – юриста Романа, про якого батько завжди добре відгукувався і повністю довіряв йому.
– Миколо, я переживаю, що ти знову поїдеш у місто, заново почнеш своє безладне життя, – сказала йому дружина.
– Не турбуйся, Лесю, я вже не той. У мене мізки давно стали на своє місце. Я це роблю заради нас, заради памʼяті моїх батьків.
Роман допоміг Миколі. Вони з батьком були друзями довгий час, і коли він дізнався, що Ігор все привласнив собі дуже засмутився.
Очікував, що Микола колись звернеться до нього.
Справа була дуже складна, знову підняли всі документи, провели перевірку у бізнесі Ігоря.
Пройшло багато часу, але нарешті справедливість перемогла.
Микола приїхав і сказав:
– Лесю, тепер все буде в нас добре! Роман допоміг мені, а дядька закрили надовго…
Все буде добре!
Тепер у нас з тобою є великий будинок, бізнес, тож ми можемо поїхати жити у місто.
А ви приїжджайте до нас у гості частіше!
Це вже звернувся він до батьків Лесі.
Дякую вам за все, що для нас зробили, а найголовніше, що повірили мені…