Недавно я вийшла заміж. Весілля вийшло галасливим і велелюдним: у мого чоловіка
Михайла було багато рідні.
Після урочистості ми продовжили жити разом у тій квартирі, яку я знімала до шлюбу.
Зі свекрухою та іншими родичами ми бачилися не часто.
Приводів особливих не було, заходили в гості до батьків чоловіка рази 3, частіше не
виходило, ми обидва працювали, вирішили, що з житлом треба щось вирішувати,
планували накопичити на перший іпотечний внесок
.Тиждень тому телефонує свекруха.
— У суботу ми всі запрошені до моєї сестри в гості, – повідомляє мама чоловіка, –
відмови не приймаються. На подарунок скидаємося по 5 тисяч із сім’ї, 50 років –
золотий ювілей, дата серйозна.
Ну, як то кажуть, треба, так треба. 5 тисяч приготували, машина в мого чоловіка була
давно.
Тобі, невістко, треба б приїхати раніше, – попросила свекруха за 3 дні до свята, –
гості збираються до 15-ї години, а ви з ранку раненько приїжджайте. Треба Таїсії
допомогти. Ще хотіла сказати, що сваха, мама твоя нехай теж приїжджає з вами.
Вона запрошена.
Я зателефонувала мамі, сказала.
— Донечко, – каже мама, – незручно ж без подарунка, а в мене сестра твоя якраз
грошей позичила.
Я заспокоїла маму, сказавши, що ми з чоловіком віддамо не 5 тисяч, а 7500. У
призначений час ми з Михайлом заїхали за моєю мамою і вирушили за місто.
Дача Таїсії Володимирівни розташовувалася недалеко від міста, точніше, це був
заміський будинок, у якому сім’я тітки чоловіка жила постійно.
Заради літньої пори, столи вирішено було накривати в саду, на випадок дощу там був
приготований тент, але погода була прекрасна. На небі – ні хмаринки.
Приїхали ми, з Таїсією мама була знайома з весілля, тож чайку попили з дороги і
взялися до роботи, тушкували, парили, смажили, салати кришили, прилади
розставляли.
Михась дрова для шашлику заготовляв разом із сином тітки. Ми все чудово встигли.
У призначений час почали збиратися гості.
— Прямо, як на весілля, – сказала мама, – машини по всій вулиці паркують.
Свекруха на правах сестри ювілярки проводжала гостей і показувала місця для
розсадження. А ще мама чоловіка збирала гроші.
— Щоб уже піднести всю кругленьку суму, – сказала вона.
Тож гості, звільнені від букетів і конвертів, проходили на місця, чекати ювілярку, яка
чепурилася. Я теж віддала свекрусі свій конверт.
— Десять? – поцікавилася Мішина мама, – А чому 7500? Ми ж домовлялися?
Мені стало дуже ніяково, я доклала свої 2500 за маму, щоб не псувати собі нерви,
зазначивши про себе кричуще крихоборство нової рідні.
Ми з мамою продовжували підносити до столу то одне, то інше, а потім я просто
пошукала очима місця для нас, а їх не було. Міша сидів між сином Таїсії
Володимирівни і своєю матір’ю, поруч сестра мого чоловіка з своїм чоловіком,
дитина на її колінах.
— Куди нам сісти можна, – обережно запитала я, нахилившись до свекрухи.
— Як куди? Яке сісти? Сидить рідня, а вас допомагати покликали, гаразд ще ти, а
мати твоя який стосунок до моєї сестри має? – свекруха обурилася, зробила це
голосно, так, що всі обернулися.
Я навіть сторопіла. Ось так справи. Якщо кликали допомагати, то чому гроші
витрясли, мало не силою? Та й, якщо ми не рідня, тоді нам мають заплатити за
роботу.
Але свекруха, задоволена собою, вже від мене відвернулася. Тут мені в очі кинулося,
що Михайло мій сидить поруч із мамою з найбільш незворушним виглядом. Немов
принижувати його дружину і тещу – законна і звична справа.
А в мене в очах потемніло. Я вирвала з рук свекрухи конверт і витягнувши звідти
7500 гривень, узяла маму, і ми пішли на автобусну зупинку.
— Нахабка, – кричала вслід свекруха.
— Донечко, – каже мама, – може, так-то вже було не треба робити?
— Не треба? – відповідаю, – Це я ще мало взяла за обслуговування цього сімейства.
Чоловік? Та пішов він лісом. Сьогодні ж речі його зберу. Ти бачила, він не зробив
жодної спроби привести до тями свою матусю, ми пішли, він з місця не піднявся.
Хіба це чоловік?
Я повернулася додому, я зібрала всі речі Михайла, а заодно розділила на 2 частини
всі гроші, які ми накопичили. Моя частина на 15 тисяч більша – це я відрахувала за
роботу офіціанток і кухарів, яку ми виконали на дачі у свекрушиної сестриці.
Міша намагався щось пояснювати, але слухати я не стала. Немає в мене більше
такої рідні.
А як би вчинили ви?