Лише за одну добу на Таврійському напрямку фронту українські воїни ліквідували понад чотири роти російських окупантів та вивели з ладу майже шість десятків одиниць ворожої техніки. Водночас штурмові групи наших військових не припиняють тіснити росіян з їхньої передньої лінії.
На самому східному фланзі Запоріжжя, за підтримки артилерії та авіації, воїни окремої бригади територіальної оборони міста Дніпро просунулися в бік українського кордону майже на сім кілометрів, йдеться в ТСН.
Після масованої артпідготовки та за підтримки авіації українські бійці йшли вперед до адмінмежі Запоріжжя із Донеччиною пішки, та ще й у темряві. Просуватись доводилося в буквальному розумінні навпомацки. “Дуже багато і протипіхотних мін, розтяжок було. Протитанкових дуже багато, потому що вони усі під’їзди до своїх позицій, щоб техніка не пройшла, мінували”, – розповідає військовослужбовець ОБр СТрО м. Дніпро “Коваль”.
Тож спершу цей шлях проходили сапери. “Є посадки, передня лінія. Це можна сказати – не нуль, а мінус один. Крім протитанкового, є ще й протипіхотні мінні поля. Була команда зробити проходи, ми це зробили”, – підсумовує військовослужбовець-сапер Павло.
Та коли саме почнеться штурм, командир взводу вогневої підтримки зрозумів, зізнається, лише за кілька годин до початку руху. “Нас попередили за 12 годин. Підготували додатковий боєзапас, додаткові розрахунки сформували”, – пригадує командир взводу ОБр СТрО м. Дніпро Іван.
Щоправда, навіть додаткові запаси набитих кулеметних стрічок і снарядів до протитанкових гранатометів за понад десять днів активного просування довелося поповнювати, зізнається Іван. “Бували такі моменти, що ми там за годину висаджували добову норму”, – каже він.
Вже коли наші бійці заскочили у ворожі шанці, не завжди було зрозуміло, де саме причаївся ворог, довелося працювати в напрямку, звідки вівся вогонь. “Лабіринти там хороші. Від позиції до позиції, можна так сказати, якщо за посадку одну брати, то вся посадка в цілковитих окопах”, – розповідає “Арієць”.
Після відмінної роботи української арти більшість ворогів свої позиції кинули. Залишили по собі окупанти і речі, і зброю, і чимало боєкомплекту.
Для більшості тероборонців окремої бригади Дніпра то був перший штурм у їхньому військовому житті. Воїни зізнаються, що було непросто. Та гарантованого рецепту виживання під час штурму, каже “Степан”, просто не існує. “Тут як пощастить. Ти навчився, ти маєш викладатись на всі 100, і ти в першу чергу думаєш за себе й за друзів”, – каже він.
Саме побратими поруч, заряд адреналіну та незмінне бажання звільнити свою землю, каже Степан, допомогли виконати завдання. “Ми, грубо кажучи, за ці 10 днів тричі переносили позиції вперед! Кілометрів сім. Розвідка боєм, промацування позицій. Тактичні поки що бої. Тому що 5-7 кілометрів територією нашої країни – це ні про що”, – додає командир і переконує, що це ще не великий наступ.
Натомість смуга у сім звільнених кілометрів, сподіваються тероборонівці Дніпра, буде гарним початком повного звільнення України