Через агресивну політику Кремля Росія занурюється у нафтову кризу, статус країни-бензоколонки втрачено.
Країна-бензоколонка – досить неприємне, але багато в чому точне визначення економічної моделі путінської Росії.
Про це йдеться у статті впливового російського ресурсу “Сіто Сократа”.
Адже її правлячий клас черпає свої багатства не шляхом масштабних інвестицій у R&D-проекти, складні наукомісткі виробництва, а банально грабує вичерпні надра.
Наприклад, навіть у період дії міжнародних санкцій російський бюджет на 28,3% складається із надходжень від реалізації нафти та газу.
Сума досить солідна, хоч і найменша за весь період розвиненого путінізму.
Справа в тому, що величезні обсяги енергоносіїв заганяються азіатським споживачем з величезними дисконтами (знижками – ред.).
У результаті, і натомість вичерпання багатьох родовищ, дефіциту нового устаткування буріння, зносу основних фондів, великого плеча доставки відбувається ослаблення енергетичного потенціалу РФ без появи будь-яких компенсаторних механізмів.
Слід зазначити одночасний ряд негативних чинників. Якщо взяти чинник санкцій, їх часто і справедливо лають за недостатню ефективність.
Але здається, настає певний переломний момент. Індія, другий за значимістю азіатський імпортер російської нафти, скорочує закупівлю російської сировини, посилаючись на міжнародні санкції. Індійські НПЗ призупинили закупівлі нафти сорту Sokol, що видобувається на Сахаліні.
Це сталося після введення американцями санкцій проти власників танкерів, які транспортують російську нафту всупереч санкціям.
У результаті біля узбережжя Південної Кореї вже кілька тижнів стоять 14 танкерів із 10 мільйонами барелів сахалінської нафти, які вони мали доставити до Індії.
Але ситуація ускладнюється як західним тиском, а й хитрою політикою індусів.
Уряд Н. Моді не бажає витрачати дефіцитні долари як плату за російську нафту. Введені обмеження на конвертацію рупій у долари, відповідно, Москві як плату за її ресурси пропонується прийняти індійські рупії.
У той же час у російському уряді не надихнуті цією пропозицією і не хочуть набивати кишені порожнім папером. Тут просто якийсь обвал концепції нового світового порядку без долара, а весь 2022 рік російська пропаганда дзвонила про нікчемність американського зеленого папірця.
Щось пішло зовсім не так. Ще один важливий момент пов’язаний із неприйняттям азіатами російської підривної політики на Близькому Сході.
Москва ситуативно підтримує Тегеран у його опосередкованій війні проти Ізраїлю, сподіваючись ускладнити постачання енергоносіїв із регіону у різних напрямках.
Якщо від проблем з поставками страждає Європа, т.к. хусити атакують танкери в Червоному морі, то у разі ескалації ситуації навколо Ірану під удар можуть потрапити й у країни Азії.
Російська політика експорту нестабільності та терору обурює весь світ. Нарешті, якщо говорити про військову складову, яка завдає удару по російському енергетичному сектору, то тут спостерігається дуже багато зростаючих викликів.
Виявляється, не лише російські спецслужби через своїх підопічних здатні впливати на експортні постачання енергоносіїв. Під закономірним ударом опинилася російська енергетична інфраструктура. У цьому цілком винна виключно агресивна політика путінщини.
По-перше, якщо подивитися на епізоди поразки БПЛА таких об’єктів, як російські НПЗ чи нафтосховища, то тут не більше ніж відповідь за аналогічні дії російських окупантів в Україні та її спроби зруйнувати відповідну енергетичну інфраструктуру сусідньої країни.
По-друге, немає чіткого розуміння, що завдає більше шкоди російським нафтовим об’єктам в Усть-Лузі чи Туапсі: безпосередні атаки дронів чи невміла робота засобів ППО? Тим більше, значний обсяг відомостей про інциденти засекречений.
У результаті результатом порушення роботи нафтової та нафтопереробної інфраструктури РФ стане енергетична криза.
З одного боку, через відсутність відвантаження можуть занепадати видобувні потужності. З іншого ж, Росія стоїть на порозі дефіциту бензину та дизпалива.
Відповідно, її мілітарна машина може забуксувати, а народ піде бунтувати через порожні бензоколонки.