Цьогоріч я, як ніколи чекала чоловікової відпустки. І не лише тому, що мені потрібна була його допомога по господарству. Річ у тім, що раз на рік йому на роботі разом з відпускними виплачують щедру премію.
Я вже давно розписала, на що ми витратимо ці гроші. Нам терміново потрібен ремонт у вбиральні. Унітаз тріснув, злив не працює.Також треба до зими готуватися, стіни утеплити пінопластом, адже кажуть, що світла взагалі не буде, померзнемо. Синові потрібен ноутбук для навчання. Взагалі треба дітей до школи зібрати. Я вже не кажу, що хотілося б хоч на одні вихідні поїхати в Карпати відпочити.
Мій Рома чудово знав про всі ці мої плани. І ось настав перший день відпустки, а грошей нема. Я все чекала, а чоловік мовчить, телевізор дивиться й нічого не каже:
– Де ж твоя премія? Відпускні де?
– Послухай, є лише 10 тисяч.
– А решта де?
– Не дали, сказали, що криза в країні.
Я мало не заплакала. Всю ніч не спала. Десять тисяч і просто на життя на місяць нам не вистачить. Ходила я засмучена кілька днів. А тоді якось на ринку зустріла знайому, її чоловік разом з моїм працює. От я не витримала і сказала їй:
– Ну, як вам це подобається! Лише десять тисяч дали.
– Ви про що? Мій 50 тисяч приніс, ми вже автівку на ремонт здали навіть.
Я не знала, що й казати. Прибігла додому і відразу напала на чоловіка:
– Де ти гроші дів? Невже коханку маєш?
– Ти про що? Я ж казав, що не дали.
– Совісті в тебе нема. Я все знаю. Гроші де?
– Не нервуйся. Я батькам віддав. Вони так давно ніде не були, а життя таке коротке. Хотів, щоб до Туреччини полетіли, відпочили на морі. А путівки зараз, сама знаєш, не дешеві. Тисячу євро щонайменше.
– Так, дорогенький, збирайся і йди до своїх батьків жити.
– Що ти таке кажеш? Невже ти через таку дрібницю шлюб зруйнуєш?
– Ти навіть не порадився, не спитав дозволу, ще й брехав!
Я не хотіла нічого слухати. Вигнала геть і все. Минула година і мені свекруха подзвонила.
– Ти маєш радіти, що він батьків поважає!
– А ви маєте розуміти, що у вашого сина є сім’я і не просити такі гроші?
Тепер я ні з ким із них не спілкуюся. Чоловік благає пробачити, а я не хочу. Як би ви відреагували на таке?