Той день я буду довіку пам’ятати. Я повернулась з роботи, як завжди. Донька моя була у свекрухи. Хоча взаємини у нас не прості. Часом сваримось, Ніна Петрівна дуже пихата, адже батьки Миколи доволі заможні люди. Та онуку вони любили та охоче допомагали.
Тож прийшла я і застала епічну картину. Якась дівчина на пару з моїм чоловіком перевертає весь дім.
– Що тут коїться!
– А ти чого так рано?
– Так вийшло. Олю твоя мама забрала.
– Ну, розумієш, я йду від тебе! Це Катя, я кохаю її.
Тій дівці від сили було 20 років, а в її вухах виднілися мої сережки з діамантами. Їх мені Микола на десяту річницю весілля подарував.
– А чого ти мої сережки вдягнула?
– Коля сказав, що тепер вони мої!
Після почутого я заклякла, не чекала такого від чоловіка, з котрим прожила так багато років, від котрого народила.
– Я від тебе такого не чекала! Ми ж кохали.
– Все минає. А ти зрозумій, це ж за мої гроші все у цю квартиру купувалося, та й сама квартира.
– Тоді я піду, аби вам не заважати. Повернусь за годину – прошу, щоб вас тут не було. Твоя мама приведе нашу доньку, не треба, щоб вона це бачила.
Я вийшла і годину сиділа за будинком на лавці. А коли повернулась – мою квартиру наче обіграли. Вони забрали всю техніку, яку могли винести, навіть ноутбук дочки, все золото і заощадження. Винесли навіть килим, котрий я нещодавно купила. Я сіла просто на підлогу і гірко заплакала. І саме тієї миті увійшла свекруха.
– Що тут сталося?
Я попросила доньку піти в дитячу. Приховувати правду сенсу не бачила, адже однаково б дізналися. Я очікувала, що Ніна Петрівна скаже, що це моя провина, довела чоловіка до такого. Та раптом вона міцно мене обійняла.
– Не бійся, ти не сама! Він дуже про все це пошкодує! Пробач, що я виховала такого сина!
Минув місяць і настав день суду. Микола хотів відібрати в мене квартиру, адже це його батьки купили. Та він зовсім не чекав, що я приїду не сама, а з його татом і мамою. Просто під час процесу вони заявили, що наполягають, щоб квартира належала лише мені. А коли після процесу мій обурений колишній підбіг до батьків сваритися, вони ще дужче здивували його.
– Пробач, але й заповіт ми напишемо на онуку. Ти тепер бідний!
Поруч стояла його коханка в моїх сережках і не приховувала подив.
Минуло пів року і Микола прийшов до мене. Він плакав, і благав пробачити. Та дівка покинула його відразу після суду. Лишень всі прикраси собі забрала.
– Я все поверну! Ми будемо жити краще, ніж раніше!
– А мені від тебе вже нічого не потрібно!
Він тоді поїхав до свекрухи, просив її поговорити зі мною. Та Ніна Петрівна виявилася напрочуд мудрою людиною. Вона не просто підтримала мене, а сказала золоті слова.
– Ти втратив золоту дружину. І тепер нехай вона робить так, як хоче. Заслужи її довіру, якщо зможеш. Самотужки, без наших грошей і підтримки досягни успіху. Може це допоможе.
Я не збираюсь пробачати. Адже ніколи вже не зможу довіряти. В мене перед очима та картина, як та дівка копирсається в моїх речах. А ви б забули таке?