Я не обурилася й тоді, коли Василь сказав, що квартира його батьків, тому я не маю
на неї права.
– Вони мені подарували для моєї сім’ї, а ти вже не сім’я.
– Так, звичайно, любий, – я слухняно пішла збирати речі, щоб не затримувати щастя
«молодих».
Питання куди їхати не виникало – до мами в село, шкода, звичайно, що вона буде
мене доглядати на схилі літ, а не навпаки, але що вже поробиш, коли недуга міцно
засіла в мені. Дітей я турбувати не хотіла, адже у них своє життя і чого вони мають
бачити мене в такому стані? Хоча вони вже звикли до того, що я все ходила з
рушником на голові. Відколи це почалося?
Не знаю, бо я виходила заміж за Василя такою щасливлю жінкою, готовою заради
коханого перевернути весь світ і обов’язково порадувати його дітьми. Він працював,
я піклувалася про родину, наших дітей і мені на все вистачало сили, бо я могла
оббігати пів міста за саме тими булочками, які він любить.
Вперше я себе відчула зле, коли закидала прання, раптом різкий запах відчула, щось
таке солодкувате. Потім він мене не покидав, я чула його всюди і не могла від нього
відмитися, навіть страви мені не вдавалися, бо я не мала нюху.
Думала, що пройде, але все тільки погіршувалося і додалися інші проблеми. Я вже не
мала сил так глядіти дітей і Василя, як він до того звик. Почалися непорозуміння, хоч
я дуже старалася. З кожним роком це тільки поглиблювалося і ось тепер все, хай,
справді, за Василем дивиться гідна жінка, хай вони будуть щасливі. А я якось буду,
якось буду доживати віку, щоб нікого не турбувати більше, бо так вже вони біля мене
натерпілися, що вже мені совісно.
Добре, що Василь привіз мене з речами, дуже я йому за те дякувала і не розуміла,
чому мама така насуплена його зустрічає.
Я намагалася не показувати мамі, як я себе почуваю, щоб вона не хвилювалася, тому
усміхалася і розповідала історії про наших дітей, про плани на майбутнє, допомагала
їй з прибиранням і готуванням.
– Мамо, у тебе щось горить на плиті, – сказала я з двору, де просто сиділа і
втупилася в одну точку.
– Ой, – чула я як мама копошиться на кухні і рятує страву.
Дивно, але мені посмакувала трішки підгоріла їжа і я чи не вперше зловила себе на
думці, що маю нюх, що не чую того солодкуватого запаху. Вирішила не надіятися, а
просто перевірити…
Через пів року я йшла з роботи трохи збентежена і було чого. Світ навколо пашів
запахами, співом і радістю, я любила гуляти по селу і вітатися з сусідами, поратися
біля мами по господарству, а найбільше я любила, коли на свою дачу приїжджав
Степан, дім якого я доглядала, як домогосподарка. Коли мій стан став стабільним, то
я вирішила, що пора мені мамі допомагати й грошима і тут сусідка підкинула ідею
найнятися до дачників доглядати за будинком.
– Я все життя це роблю і справлюся, – була певна я.
Степан виявився дуже невибагливим і прямим чоловіком, від нього гарно пахло і я
старалася, щоб його дім був завжди доглянутий. Поки він на дачі, то я приходжу
кожен день, а, коли їде, то раз в тиждень, щоб провітрити хату, ну, можу й частіше
прийти, мені просто подобається там сидіти в альтанці і пити чай…
Так от, йду я вся така збентежена, бо Степан мені освідчився, а я ж самі знаєте, на
ладан недавно дихала і хто його знає, що буде далі. Але він наполягає на відповіді
саме сьогодні я не знала що робити.
І ось з такими думками я минула біля своїх воріт жінку, які навіть не впізнала, але
вона мене окликнула:
– Оксано!
Я глянула і остовпіла – на мене дивилася тінь моєї найкращої подруги.
– Я хотіла тебе попросити аби ти вернулася до Василя, – почала подруга, – Вибач
мені, подруго, я вчинила дурницю. Я не вмію так за ним глядіти, як ти, тому вертайся.
Тобі це завжди було в радість і ти мене дуже виручиш. А Василь взагалі буде
щасливий, коли ти приїдеш. Заради нас зроби це і заради себе, адже я знаю, як ти
його любиш.
– А ти?
– А я геть сил не маю, я вже думала чи то у вас щось в квартирі є, може, пліснява?
Мені треба до свого дому, а на кого я Василя лишу, я ж його теж дуже сильно люблю.
Вертайся.
Я дивилася на неї і бачила себе, тому рука сама вхопила телефон і я просто
прокричала в слухавку:
– Степане, я кажу «так»!
І мені стало ще радісніше, від його щасливих вигуків. А перед подругою я ворота
закрила, може, й справді навколо неї щось у повітрі?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних
героїв.
Автор Ксеня Ропота