Дзвінок від матері пролунав посеред робочого дня:
– Катю, доню, ви не могли б із Захаром приїхати сьогодні ввечері до нас?
– Мама, Захар в області, у відрядженні, приїде до вихідних. А що сталося? – Запитала Катя.
– Та нічого особливого, просто давно не бачилися. Хоча деякі новини є. Приїжджай тоді одна, – сказала мати.
Після роботи Катя заїхала до магазину, купила мамин улюблений торт і попрямувала до батьківського будинку.
– Ой, дякую, Катрусю, ти завжди пам’ятаєш, що я люблю, заходь, зараз вечеряти будемо, – зустріла її мама.
Під час вечері розмова йшла на звичайні теми, а коли Катя та Ірина – дружина її молодшого брата – прибрали зі столу посуд, мама розпочала розмову, заради якої запросили Катю. Олег та Ірина, які одружилися лише півроку тому, жили тут же, у квартирі матері.
– Ми з Вірочкою вчора були у нотаріуса. Відкрили спадкову справу. Дізналися, що нам заповіла Ольга.
Тітка Оля, якої нещодавно не стало, була старшою сестрою мами, а тітка Віра – молодшою.
– Так от, – продовжила мама, – свою однокімнатну квартиру Оля залишила Вірочці. І це вірно. У Віри хоч і є своя двокімнатна, але жити там зовсім неможливо: її Микола одружився, привів туди Світлану, а тепер у них вже двоє дітей. Вірочка переживає на пенсію виходити, бо тоді на неї покладуть увесь дім та онуків. А тепер, коли ми вступимо у спадок, вона зможе переїхати та жити спокійно.
– А що тітка Оля залишила тобі? – Запитав Олег.
– Мені вона залишила дачу.
– Чудово! Вона в хорошому місці, її легко можна буде продати, – зрадів Олег.
– На жаль, у тому вигляді, в якому дача зараз, її не продаси. Оля останні років шість, як занедужала, туди не їздила, а ви знаєте, що якщо за будинком не дивитися і не жити в ньому, то він занепадає. Та й не хочу я дачу продавати. Я сподівалася із Захаром порадитись, як її відремонтувати, щоб улітку там жити.
Мама подивилася на Катю:
– Поговориш із Захаром? Все-таки він будівельник, розуміє у цій справі, і робітники у нього є, і транспорт.
– Поговорити я з ним, звичайно, поговорю. Але не знаю, що він відповість. Влітку нічого зробити не зможе – у нього роботи під зав’язку. Ось і зараз вже тиждень вдома не був – об’єктами в області їздить, – сказала Катя.
– Нічого, адже ми й почекати можемо, – сказала мама. – Зате як чудово буде влітку відпочивати на дачі всією родиною! А я тепер точно звільнюсь, і житиму там з травня по жовтень! І квіти посаджу!
Почувши ці слова, Катя здивувалася: мама ніколи особливо не любила їздити на дачу, навіть коли вона привозила до сестри на літо їх із Олегом, то більше двох днів там не затримувалася.
“Може, з віком у мами змінилися звички”? – Здивувалася вона.
Коли чоловік повернувся додому, Катя розповіла йому про мамину спадщину.
– Треба подивитись, у якому стані будинок. Може, він такий старий, що його легше розвалити та збудувати на цьому місці новий. Я багато таких будинків у селах бачив, – сказав Захар.
– Мама просить у вихідні з’їздити з нею, подивитися.
У суботу вирушили на двох машинах: Захар із Катею та мама з Олегом та Іриною.
Місце, де стояв будинок, дійсно, було красивим: дачне селище стояло, оточене березовими гаями, а за одним з гаїв розкинулося велике озеро.
Поблукавши по зарослих травою вулицях, вони під’їхали до будинку тітки Олі. Хвіртка і ворота були зачинені тільки на клямки, тому пройти до будинку вузькою доріжкою, викладеною цеглою, було можна, а ось в’їхати на подвір’я виявилося неможливим: воно все заросло високою травою.
Мама дістала ключі та відкрила будинок, вони зайшли. Запустіння, пил, павутиння.
– Гаразд, я тут зараз все подивлюся, – сказав Захар, а ви йдіть на свіже повітря.
Мати з Іриною та Олегом вийшли, а Катя затрималася:
– Захаре, а от так, на перший погляд, реально такий будинок відновити? – Запитала вона.
– Були б гроші, тоді все реально, – відповів чоловік. – А у твоєї матері навряд чи знайдуться кошти на капітальний ремонт, доведеться обмежиться найнеобхіднішим.
Катя вийшла з дому і зазирнула в квітник. Колись у тітки Олі тут росли жоржини: яскраво-червоні, лавандові та темно-фіолетові, майже чорні. А ще високі різнокольорові айстри.
Вона обійшла будинок і вийшла в город, опинившись позаду альтанки, задня стіна якої була глухою.
– Нам головне, щоб Захар зараз все відремонтував. І щоб зробив усе як слід, як для себе, – почула Катя голос матері. – Я спеціально сказала, що житиму тут. А ти ж, Олегу, знаєш, я не любитель природи, мені вистачає й парку біля будинку. А як ремонт закінчиться, я виставлю будинок на продаж, а гроші віддам вам на квартиру. Візьмете іпотеку.
– А навіщо поратися з ремонтом, якщо дачу все одно продавати? – Запитав Олег.
Для того, щоб отримати за неї набагато більше, – пояснила мати.
Катя повернулася до ґанку тим же шляхом, що й прийшла сюди, і лише потім підійшла до альтанки.
– Ну що? – Запитала її мама. – Захар уже все подивився?
– Він зараз ніби на горище поліз, – сказала Катя і сіла на лаву.
Коли Захар закінчив огляд будинку і з’явився у дворі, теща спитала його:
– Чи багато огріхів знайшов? Коли будинок буде готовий?
– Не скоро. Тут треба все ще обміркувати, розрахувати: що насамперед робити, що можна на потім залишити, – відповів зять.
– Ні, на потім нічого залишати не треба. Роби все капітально, – заявила мати.
– Ну як хочете, – сказав Захар. – Ну, поїхали до міста. Я сьогодні ще раз перегляну все, що записав, а потім вам зателефоную.
Коли вони повернулися додому, Катя розповіла чоловікові про розмову, яку почула.
– Я тільки не розумію, навіщо робити таємницю з того, що мати хоче продати дачу. Це ж її спадщина, вона може робити так, як хоче. Вирішила продати та віддати гроші Олегу – будь ласка, я слова не скажу, – здивувалася вона.
– Подивимося, що далі буде. Я зателефоную ввечері, назву всю суму з урахуванням матеріалів і роботи, – відповів чоловік.
Коли мати почула, скільки коштуватиме ремонт дачі, вона обурилася.
– Та в тебе, зятю, совість є? У мене і десятої частини того, що ти просиш, немає. Я взагалі думала, що ти мені все зробиш безкоштовно! Адже в тебе своя фірма. Стільки будинків будуєш: тут зайву дошку приписав, тут колоду, дивишся тещі на дачу і зібрав би матеріали.
– Цікава пропозиція! – посміхнувся Захар. – А роботу хто оплачуватиме?
– Так у тебе свої робітники. Сам казав – три бригади, – сказала теща.
– Але ж вони не безоплатно працюють. Я своїм робітникам зарплату плачу. І всі податки також. Єдина знижка, яку я можу зробити – це не брати зарплату собі. Але тоді мене дружина не зрозуміє, якщо я їй два місяці поспіль порожню картку буду приносити. Запитає мене, чим дітей годувати, – пояснив Захар.
– Ось і відповідь на твоє запитання, – сказав чоловік Каті після розмови з тещею: твоя мама хотіла, щоб я власним коштом зробив ремонт на її дачі, тим самим значно піднявши її ціну. А вона потім її дорожче продала б, щоб дати грошей Олегу на іпотеку. Все просто.
Мати не дзвонила Каті три місяці. А коли дочка намагалася їй додзвонитися, скидала дзвінок. Катя хотіла поїхати до матері, але Захар її зупинив:
– Почекай трохи, незабаром вона сама з’явиться.
Чоловік мав рацію. Мама зателефонувала Каті на роботу під час обідньої перерви.
З’ясувалося, що дачу вона таки продала, Олег та Ірина внесли ці гроші в рахунок першого внеску, але будинок ще не готовий, тому мама хоче взяти кредит і дати синові та невістці грошей на орендовану квартиру.
– Ось я і хочу запитати тебе, чи ти зможеш допомогти мені виплачувати цей кредит?
– Мама, Олег та Ірина – дорослі люди. Вони обоє працюють. Якщо тобі з якоїсь причини важко з ними жити, поговоріть про це. І жодних кредитів не бери. Я тобі оплачувати їх не буду.
Як пізніше дізналася Катя, Олег із дружиною так і залишилися жити у квартирі матері, чекаючи, коли буде збудовано їхній будинок.