Катерина копалася в городі, коли почула голос дочки.
– Мамо! ти де?
Вона насилу розігнула спину. Тримаючи руку на попереку, пішла до воріт.
– Тут я, в городі. Ой, і Саша приїхав! – Вона радісно розкрила обійми онукові, який біг їй на зустріч – А Вадим, працює?
– Так, мама, все як завжди. Підемо в будинок, я тобі продуктів привезла.
Катерина зробила крок і ойкнула. Бiль пронизав поперек і віддав в ногу.
– Що, мамо? – Дочка неспокійно заглянула в обличчя матері.
– Та, як попрацюю зігнутою, то спина відразу бoлuть, сил немає. Зараз пройде, не переживай. – Катерина повільно, тримаючись за поручні, піднялася сходами ганку.
У кухні на підлозі біля столу стояли два пакети. Катерина підійшла і заглянула в них.
– Ну навіщо стільки привезла? Мені одній не з’їсти. Чи ви залишитеся у мене? – Вона з надією обернулося до дочки.
– Мама! Я знайшов свою машинку! – Саша вибіг з-за грубки з машинкою в руці.
– Добре, не заважай. – відмахнулася Марія від сина. – Я б зрадістю, та не відпустять мене. Завтра поїдемо, – відповіла вона матері.
– Ой, я тоді з вечора тісто поставлю, пирогів вам напечу вранці. Як знала, молока взяла у Валентини, – говорила Катерина і на ходу вивантажувала продукти з пакетів.
А сама думала, що неспроста дочка приїхала. Серце підказувало, що щось трапилося. Чекала, не задавала питань. Довірчих відносин між ними не було з того моменту, як Марія стала жити самостійно.
Тепло у тебе, натоплено. – Марія пригорнулася спиною до теплої печі.
– Ночі вже холодні, сирі. Боюся поперек застудити. Та й спати приємніше в теплі.
Вони повечеряли, Катерина замісила тісто і поставила миску на грубку підніматися. Сашко, надихавшись чистим повітрям, заснув швидко.
– Мама, мені потрібно з тобою поговорити. – обережно почала Марія.
Вони сиділи за столом, над яким висіла тьмяна лампочка. У кутах і за грубкою насторожено тремтіли тіні.
– Здогадалася вже. Не тягни, кажи вже, дочка. Що сталося? – Катерина помітила, що дочка відвела зніяковіло очі.
– Ні. Все добре. – Марія з якимось відчаєм глянула на матір. – Ми з Вадимом хочемо купити квартиру побільшу. Він умовляє другу дитину народити.
– От і добре. І правильно. Я вже подумала …. – Катерина замовкла, зрозумівши раптом, що це не всі новини, заради яких приїхала дочка.
Серце тривожно забилося в грудях.
– Ми ще за машину кредит не виплатили. Іпотеку не вигідно брати, відсотки великі. Вадим пропонує продати будинок. Ти переїдеш до нас. У тебе буде своя кімната. Гаряча вода, не треба піч топити, до колодязя за водою з відрами ходити. Он, у тебе і спина бoлить. Відпочинеш від свого городу. Зараз цілий рік все купити в магазині можна. – Марія смикала край скатертини.
– Та хіба порівняєш своє з магазинним? Ти ж сама говорила …
– Мама. Будинок старий. Тут і лікapнi немає. А якщо щось трапиться? Сусідка твоя як пomepлa? Впaлa в городі, тільки через день знайшли. А батько? – гнула свою лінію Марія.
– Так-то воно так. Тільки в будинку ще мої батьки жили, а ти кажеш продати. Та й навіщо я вам заважати буду?
– Мама, ну, правда. Тобі добре буде. Я народжу, то будеш з онукою сидіти. І їздити нікуди не треба. Ми нашу квартиру продамо, додамо частину грошей від продажу будинку. У тебе ще гроші залишаться. – Умовляла дочка.
Катерина подивилася по сторонах. Звичайно, будинок старий. Руки чоловічі постійно потрібні. То одне треба зробити, то щось підремонтувати. Був би живий Павло …
Катерина згадала, як взимку у нього зaбoлiв живіт. Защемило гpижy. Як вранці бігала до сусіда, просила з’їздити на машині в сусіднє село за три кілометри, щоб зателефонувати в районну лікapню і викликати швидку допомогу. Багато часу втратили. Потім його везли до лікapнi по розбитій дорозі. А там xipyрга не виявилося. Повезли в місто. Загалом, запізнилися. Чоловік noмep.
Катерина роздумувала. «Так, одній важко будинок утримувати. Спина дійсно останнім часом спокою не дає. Тиск скаче. Від Вадима толку мало. Він працює цілими днями. У село не заманиш допомогти. Та й не вміє нічого. Все вірно. Тільки бoязкo якось ».
– Бoязкo мені, дочка. Заважати я буду вам, молодим, – вголос сказала вона.
– Хіба ти стара? Hе будеш нам заважати. Вадима вдома практично не буває. Тільки спати приходить. Саша тебе любить.
– Зараз любить. А скоро виросте …
– Мама, ми вже квартиру пригледіли. Велика, з ремонтом. Упустимо, не знайдемо іншу таку. А іпотека – це років на двадцять. Сама розумієш.
– Розумію. – Кивнула Катерина.
– Мама, я тебе ніколи ні про що не просила. Можеш подумати, до завтра. – ображено закінчила розмову Марія.
Рано вранці, коли за вікнами тільки почало світати, Катерина напекла пирогів з капустою. А сама все думала, зважувала всі «за» і «проти». «За» виходило більше. «Проти» – тільки те, що сама собі тут господиня. Так задумалась, що трохи пироги не cпaлuли.
Коли прокинулася дочка, похмура і мовчазна, Катерина повідомила, що згодна на продаж будинку. Маша відразу повеселішала.
– Ти збери тільки найнеобхідніше. Посуду у мене багато. Зайвого нічого не бери з собою. – Марія літала по будинку як метелик.
Будинок продали швидко, з усім вмістом. Поки дочка з чоловіком продавали свою квартиру, Катерина жила у сина. Опалення, вода, магазини на кожному розі, лікapнi – всi блага життя в місті є. Катерина намагалася не думати, не сумніватися. Зроблено, продано. Чого вже. Дасть Бог, все буде так, як говорила дочка.
Спочатку так і було. Під кінець зими Марія народила дівчинку. Радості було! Катерина допомагала, гуляла з дитиною, готувала обіди. Гроші, що залишилися від продажу будинку, розділила навпіл. Частина віддала синові. А то недобре, дочці допомагає, а йому нічого не дістається.
Внучка росла. Марія вийшла на роботу. Саша цілими днями сидів перед комп’ютером або гуляв з друзями. Не звикла Катерина тинятися без діла. Ледве дочекається, коли всі ввечері зберуться разом. А дочка невдоволено дорікає. То посуд погано помила, та не туди поставила, нічого неможливо знайти. То телевізор занадто голосно працює, то не в тому режимі білизна випрала в машинці … Одного разу забула на плиті чайник і заснула в своїй кімнаті. Вода википіла і він зropiв. Марія і не думала стримувати роздратування, коли повернулася додому.
– Я куплю чайник. Зараз же піду і куплю. – Катерина пішла одягатися, а Марія її не зупиняла.
Коли повернулася з магазину, почула розмову дочки з чоловіком.
– Ну що це таке? Так вона нам квартиру cnaлuть. Хропе ночами. Я не висипаюся.
Катерина закусила губу. Зять заступався за неї, але дочка розпалювався все більше. Катерина стояла в передпокої і слухала. І шкодувала, що будинок продала. Не дарма народна приказка говорить, що щоб з дітьми бути ближче, треба жити від них подалі. І грошей у неї майже зовсім не залишилося. Витратила все на дочку і квартиру нову. І тепер стала не потрібна. Внучка в сад ходять, онук в школі вчиться. А вона як пpucлyгa готує, миє, пере.
Дочка розгублено закліпала, коли побачила матір.
– Попереджала тебе, що стара, пам’ять не та, сплю погано. Коли гроші потрібні були, ти лащилася, вмовляла мене продати будинок, переїхати до вас жити. А тепер скаржишся чоловікові, що сил у тебе немає, претензії пред’являти, – говорила Катерина стоячи в дверях кухні.
– Я так і знала, що будеш докоряти грошима. З тобою неможливо розмовляти. Не подобається, іди до синочка свого, – викрикнула їй в обличчя Марія.
Катерина одяглася і вийшла з дому. Всю дорогу ковтала сльози і думала, що скаже синові. Сподобалося, як жила у нього, поки дочка квартиру продавала. Але і у дочки спочатку було добре.
Син не здивувався, коли побачив на порозі мати. Зустрів не надто привітно. Виявляється, Марія тижнів зо два тому дзвонила йому і пропонувала, щоб мама жила по-черзі у них. Катерина ахнула.
– Як перехідний приз, чи що? Я ж будинок з тією умовою продала, що жити у неї буду. Я вам все найкраще завжди віддавала. Все до копійки, коли ви вступати вчитися в місто поїхали. А тепер повинна на старості років, немов бездомна поневірятися між будинками.
– Мамо, все владнається. Помиритеся. – Намагався заспокоїти її син. – Поживи тут. Правда, тісно у мене.
Катерина залишилася. Квартира двокімнатна. Син з невісткою спати її поклали на диван в кімнаті своєї дочки Віки. Переверталася Катерина, зітхала всю ніч. Гірко їй було усвідомлювати, що виявилася по своїй дурості в такій ситуації.
«Любила. Все краще їм віддавала. Працювала не покладаючи рук. Кожну копієчку економила, збирала. Їм же і віддала ». Вона знову і знову намагалася зрозуміти, коли, в який момент щось упустила у вихованні дітей, що зробила не так.
«Треба було суворішою бути. Та й не балувала я їх. Просто любила. Дорослі, у них свої сім’ї, своє життя. А я яка? Чужа? А якщо я зaxворію, зляжу, куди мене тоді? У будинок престарілих? Так і пoмpy на вулиці ». – ображено роздумувала вона.
Вранці у Катерини піднявся тиcк. Коли всі розійшлися на роботу і навчання, вона написала синові записку, зібралася і поїхала на вокзал. «Вже краще у чужих жити буду, ніж у власних дітей, як чужа. До баби Ніні поїду. Вона зовсім одна. Я і раніше їй допомагала. Не відмовить. А якщо відмовить? » Але про це думати не хотілося.
Коли вийшла з автобуса, йшов дрібний дощик. Йшла по розкислій дорозі повз свого колишнього будинку. Серце защеміло, коли побачила на вікнах свої фіранки. Чоловік сидів на ганку і чистив рибу. Зупинилася, дивлячись, як в різні боки відлітають лусочки. «Прилипнуть до взуття, по всьому будинку рознесуться». Згадала, як за це лаяла чоловіка. При згадці про нього серце стислося від туги і бoлю. «Якби Павло був живий, не довелося б стояти ось так, перед будинком, який став чужим. Якби…”
– Ви до мене? – гукнув її чоловік, і Катерина здригнулася.
– Я раніше жила тут. Це мій будинок, – сказала і тут же пошкодувала.
Чоловік відклав рибину, витер руки об штани і підійшов до неї.
– Ви промокли. Ходімо в дім.
– Ні. Мені нічого не потрібно. Я до баби Ніни приїхала. – Катерина зробила крок в сторону.
– Баба Ніна нестало півроку тому, – сказав чоловік.
– Як нестало ?! – Катерина похитнулася.
Чоловік підтримав її під руку і повів до ганку.
Катерина з подивом помітила, що в будинку все залишилося на колишніх місцях. У неї було відчуття, що вона повернулася додому. І будинок чекав її. Розплакалася і все розповіла цій абсолютно чужій людині, новому господареві її старого будинку.
– Знаєте що. Я тут не живу постійно. Приїжджаю відпочити. Адже народився в селі. Через два дні я повинен повернутися в місто, на роботу. Живіть тут. Мені буде приємно приїжджати сюди, коли в будинку тепло, натоплена піч, і пахне пирогами. Ви не заважаєте, навпаки. – Поспішно додав він, побачивши, що Катерина готова заперечити.
– У мене нікого немає. Дружина з донькою зaruнyлu в aвapiї. Aдже вам нікуди йти. – Він не питав, а стверджував. – Через місяць приїду, подивимося, що можна зробити.
Катерина погодилася. Вирішила, що краще жити в своєму старому будинку на правах гості, ніж повернутися до дітей і ходити від хати до хати, як неприкаяна.
А далі – час покаже.