Йшов мій чоловік до молодшої жінки і так вже хвалився, так вже роздувався від гордості і щастя, а тепер, що? Стоїть на хрестинах, мов у воду опущений, але ж ти сам того хотів!
Моєму чоловікові було п’ятдесят шість років, коли я почала його дратувати, все в мені не те і не так, господиня погана і за ним не так слідкую та догоджаю. Я думала, що то у нього просто характер зіпсувався, але ж де я знала, що він когось має? Та й кому б здався мій Вадим, коли він ні багач, ні красун, звичайний роботяга на молокозаводі, працює водієм і розвозить продукцію.
І ось в одному такому магазині йому й сподобалася продавчиня, молодша від нього на п’ятнадцять років і ще й на вроду нічого.
Я спочатку дивувалася, чого це вона на нього оком кинула, а потім добрі люди й пояснили, чого вона на мого чоловіка полакомилася…
Виявляється, ця жінка була мамою трьох дітей, яких виховувала без батька. Найменшому було п’ять років і вона вже почала думати про такого чоловіка, який тихо й мирно з нею житиме та зарплату їй віддаватиме. І ось таким був і мій Вадим – в чарку не заглядає, не палить, зарплату завжди мені віддавав, єдина радість – футбол подивитися з хлопцями своїми.
А наші діти що – вже й одружені, я більше маю радості няньчачи онука, ніж думаючи про чоловіка. Так було, бо я вважаю, що вже не маленький і нема чого йому в рота заглядати та підтирати.
І ось тут на тобі – у нього молода жінка.
Що вже він мені на прощання говорив, то було й смішно, й грішно.. І я його не
цінувала, і не любила, а для нього нічого не старалася робити, все діти були на
першому місці, а тепер все – буду сама.
– Діти виросли і кому ти тепер потрібна? Мені була б потрібна якби за мною добре
гляділа, якби для мене щось старалася робити, а тепер все, інша мене любить, інша
коло мене ходить, як коло писаного яйця, а ти будеш сама віку доживати!
Я не так дивувалася тому, що він каже, як тому, що жінка, у якої троє дітей, ще має
сили догоджати чоловікові. Чи то просто у мене вже той вік?
Ну, пішов і хай буде. Далі майно ділили, дуже вже його люба впиралася за кожну
копійку, все хотіла в мене забрати, щоб свої дітям віддати, а Вадим і не пручався, за
кожну штору чіплявся!
Не могла я чоловікові того подарувати і сердита була на нього, але навіть я в думках
його так не покарала, як доля. Ой, правду кажуть, що найбільше покарання – коли
бажання збуваються.
Дуже вже любився мій чоловік з молодою дружиною та до того, що виявилася вона
вчетверте при надії! Прийшов до мене весь сірий, мовляв, прийми назад, бо не може
він жити в тому дитячому гаморі, а то ж тепер свіже пхинькання буде. А він хоче з
друзями футбол дивитися та в тиші вечеряти.
– О, ні, чоловіче, – сказала я йому, – бачили твої очі, що обирали, як ти тішився тому,
а тепер все, радій на повну!
Робили хрестини і бачила я ті фотографії, які щаслива мама виставила на огляд.
Стоїть мій Вадим біля неї весь сірий і змарнілий, геть без радості, що у нього чергова
дитина, певно думає, що з такими темпами ще не одна буде.
А я що? подивилася, що в нашому віці вже оті переживання ні до чого. Як трапиться
мені хтось порядний – то може й згоджуся бути разом, а поки у мене на думці онук та
й діти, щоб у них все було добре. А чоловік мій колишній і вже хлопчик великий, хай
за свої вчинки сам і відповідає, а то хотів аби за ним добре гляділи та догоджали –
от і має.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних
героїв.
Автор Ксеня Ропота