– Люба, мене тут приятелі у відпустку кличе в Карпати. На кілька тижнів всього.
На роботі домовитися можна, а от як у нас у родині справи?
Там і намети будуть, і риболовля, сто років уже не ловив нічого – завів з Іриною чоловік розмову ввечері.
Пара одружилася рік тому і таке прохання Михайло озвучував вперше.
Тому чоловік, напевно, дуже переживав, що дружина негативно сприйме його бажання відпочити далеко від дому аж пів місяця.
– Їдь, – Ірина ні в чому не збиралася відмовляти чоловіку.
Вистачило їй досвіду в минулому шлюбі. Іра тепер найбільше цінувала свободу, свою й чужу.
– Я тоді собі теж візьму кілька тижнів за власний кошт. Поїду з Надійкою в санаторій, ми ж давно хотіли.
– Теж діло хороше, – схвалив чоловік.
Однак із санаторієм не зрослося…
Подруга заслабла, тому компанію Ірині скласти не могла, а значить – відпочинок обмежився переглядом серіалів в компанії з цукерками й тортами.
Непоганий варіант. Принаймні Ірину такий відпочинок більш ніж влаштовував.
А ось їхній з Мишком кіт вирішив, що нема чого господині відпочивати.
Нехай бігає, підтримує форму.
І, щоб цю саму пробіжку стимулювати, кіт, дочекавшись, поки господиня прийде з магазину, демонстративно проскочив у двері, які якраз закривалися.
– Мурчику, куди ти, ану стій! – Ірина тут же кинула пакети і побігла слідом за котом по сходах.
Ось тільки той бігав швидше, а в під’їзд, якраз хтось заходив.
І цей хтось випустив кота.
Вискочивши надвір, Ірина побачила пухнастий хвіст, що майнув уже в кінці подвірʼя.
– Мурчику, ану до мене, киць-киць-киць…
Кликати було марно. Але залишалася крихітна надія, що кіт забариться, втомиться, і в цей момент Ірина зможе його забрати, після чого повернути назад у квартиру.
Так і сталося вже в сусідньому дворі. Котик застиг поряд із деревом, прораховуючи, як на нього застрибнути, а Іра в цей момент не розгубилася і забрала його.
Вона вже зібралася йти, як раптом глянула хто йде від сусіднього підʼїзду, й оторопіла від побаченого!
Тому що із під’їзду вийшов… Її Михайло. У спортивному костюмі, який він прихопив із собою «на риболовлю», й з відром сміття у руках.
Дійшовши до бака, чоловік перекинув вміст відра в смітник і, не дивлячись на всі боки, неквапливо пішов назад у під’їзд.
Іра стояла за деревом, пригортаючи до себе кота. Наче відчувши настрій господині, той почав умиротворюче муркотіти, намагаючись відвернути її від сумних думок.
І, можливо, в іншій ситуації це спрацювало б, але зараз…
Погані думки самі лізли в голову. Вона розуміла, що нічого хорошого така брехня за собою не тягне.
Раз збрехав про відпочинок, щоб втекти з дому на два тижні – отже, є інша.
Жінка, що живе в сусідньому будинку, з якою він, можливо, «відпочиває» далеко не вперше.
Їй треба додому. Обдумати все, зробити висновки, зв’язатися з юристом. А ще – треба роздобути переконливіші докази зради чоловіка. В ідеалі б зловити на місці, ну та це вже як пощастить.
Для початку – хоча б з’ясувати, в якій квартирі “рибалить” чоловік.
І з цим їй допоміг випадок…
…Наступного ранку Ірина знову прийшла в сусідній двору.
Маскуватись і переодягатися, як у шпигунських бойовиках, вона не стала.
Зрештою, це не вона в їхній так званій «родині» набрехала про відпустку в Карпатах.
Успіх був на боці жінки.
Варто їй було зробити кілька кроків у бік потрібного під’їзду, як до нього підійшла жінка з поштарською сумкою через плече.
Відчинивши двері своїм ключем, вона зробила крок уперед, і в цей момент Ірина попросила:
– Зачекайте, будь ласка, не закривайте.
Піднявшись на п’ятий поверх і сівши на підвіконня між четвертим та п’ятим, Ірина почала чекати. Рано чи пізно зрадник висуне свій ніс із рибальського гнізда, а значить…
Відчинилися двері на третьому поверсі. Навшпиньки спустившись вниз, Ірина не повірила своїй удачі, адже на сходовому майданчику стояв Михайло, закриваючи дверний замок.
Поруч крутилася дівчинка років десяти на вигляд, яка раз у раз поглядала на смартфон і підганяла:
– Дядьку Мишко, давай швидше, а то в школу запізнимося!
У школу, значить. Який чудовий, однак, в неї чоловік. Не тільки коханку розважає і сміття їй виносить, а ще й дитину її до школи відвозить. Мрія, а не чоловік!
Можна було підійти прямо зараз, але Ірина не хотіла влаштувати розбірки при дівчинці.
Та й що конкретно сказати, поки що не придумала. Хотілося не галасувати і не плакати, не дати зрозуміти, що її зачепила така поведінка Михайла. Вийти з цієї ситуації з гордо піднятою головою.
Тому до потрібних дверей вона підійшла аж увечері.
Одягнена у гарну сукню, з ретельно підібраним макіяжем і на підборах.
В руках вона, як порядна людина, тримала коробку з тортом.
Ну не можна ж до чужих людей у гості і без подарунка? Подзвонивши у двері, Іра почекала хвилинку, перш ніж почула дитячий голос.
– Хто там?
– Передай, будь ласка, дядьку Мишкові, що до нього тітка Іра прийшла. Чайку попити, з тортиком, – чемно передала жінка дитині.
Сварку вона влаштовувати не збиралася. Просто хотіла подивитися зараз на безсоромні очі майже колишнього чоловіка, та й заразом – побачити, кого ж чоловік вибрав як заміну їй.
Що йому бракувало, що він почав бігати за жінкою з дитиною від попередніх стосунків.
А раніше, ще, коли вони зустрічалися, то постійно казав, що на подібні стосунки ніколи б не погодився.
Підтакував Ірі? Чи змінив думку, зустрівши когось?
Не минуло й хвилини, як на порозі з’явився Михайло.
Що здивувало Іру, чоловік виглядав трохи розгубленим, але аж ніяк не винуватим.
– Ну, привіт. На порозі будемо стояти, чи поговоримо по-людськи?
– Ти стежила за мною? – напевно, чоловік бовкнув перше, що спало на думку.
Іра знизала плечима, але вирішила пояснити.
– Мурчику не властива чоловіча солідарність. Все-таки це більше мій кіт, ось і показав мені, де ти знаходишся.
– Мурчик, згачить, зрозуміло. Повернуся додому – більше нехай не сподівається ковбаски у мене хоч шматочок випросити!
– Повернешся? Мишко, а чому ти так упевнений, що ти туди повернешся? Тепер твій дім тут буде. З чарівною дівчинкою, яку ти підвозиш до школи, та її мамою.
До речі, познайомиш, хоч би заради пристойності? Хоч подивлюся, на кого ти мене проміняв. Чого тобі бракувало…
– Дядьку Михайле, дядьку Михайле! – з кімнати вискочила ще одна дитина, цього разу – хлопчик років восьми.
Зовнішньо – точна копія Мишка на дитячих фотографіях.
Іра подумки зітхнула. Що ж, все зрозуміло. Треба було краще чоловіка перевіряти перед стосунками, а тим більше перед шлюбом.
Мабуть, про зроблені нею висновки здогадався і Михайло, тож поспішно підняв руки і промовив.
– Стасик мені не син. Та й Віка не дочка.
– Та мені, взагалі-то, все одно, хто у вас тут хто. Як бачу, знайомитися твоя пасія не поспішає, та й гаразд. Папери на розлучення я тобі сюди надішлю, якщо не заперечуєш. Речі забереш.
– Іро, та немає ніякої пасії, – зітхнув Михайло. – Це діти моєї сестри. Я про них сам не знав донедавна. Можу все довести – її та їхні свідоцтва про народження показати, ну й заразом – своє, хоча ти його наче бачила.
– Он як? – Іра поки не вирішила, вірити чи ні спійманому на брехні чоловіку, але вислухати все ж таки погодилася.
Тому через пів години, сидячи на кухні чужої квартири і запиваючи тортик чаєм, слухала його пояснення.
– Пам’ятаєш, я розповідав, що зі своєю родиною зв’язки все обірвав після того випадку у двадцять років? Ну, коли вони мене з дочкою маминої подруги намагалися звести всіма силами і її дитину на мене почепити?
– Ну.
– Ну, а якийсь час тому мене через знайомих мати знайшла. Мовляв, так і так, рятуй, Михайле, сестра твоя в лікарні, на два тижні дітей треба кудись подіти, а я не можу – стара стала… Ну й далі пішло.
– І ти вирішив переїхати до них, а вдома набрехати, що поїхав на риболовлю?
– Так. Я пам’ятаю, що ти дітей не любиш. І навряд чи мені повірила б, що ось це ось – разова акція, бо… Знаєш, я Софійку за ту витівку не пробачив і пробачати не збираюся.
Дітей шкода, їх би запроторили незрозуміло куди на ці два тижні здали, а це зайві нерви.
От і вирішив, що набрешу про відпустку, сам із ними ці два тижні побуду, ну а далі Софійка повернеться – і все назад на свої місця стане. Хто ж знав, що мене кіт видасть?
– Так усе зрозуміло, крім одного: з чого ти взяв, що я дітей не люблю?
– Ну так сама ж казала, що шукаєш чоловіка без дітей від минулих шлюбів, – розгублено промовив Михайло.
– Любий мій, чоловіка без дітей жінка шукає не тому, що дітей не любить, а тому, що чудово розуміє: цих дітей рано чи пізно залишать на неї. При цьому десь поруч буде їхня біологічна мати, яка цих дітей проти мачухи налаштовує.
– Не у всіх так, – знизав плечима Михайло.
– Але ж ти теж без дітей шукав, наскільки я пам’ятаю.
– Тому що кілька разів зустрічався з тими, у кого дитина була, і всі ці рази потрапляв на якихось незрозумілих.
Або від мене вимагали дитину її забезпечувати, а ми, на секундочку, навіть разом не жили.
При цьому зауваження синові зробити не смій, адже ти йому не батько.
Або постійно галасувала дівчинка, мовляв, я їй не батько, слухати вона мене не буде і не зобов’язана, і взагалі хоче, щоб її мама жила з татом, а не зі мною.
– Ну ось, ти перерахував ті самі причини, що й у мене. І з нелюбов’ю до дітей це не має нічого спільного, – Іра знизала плечима.
Підлила собі з чайника окропу, після чого зітхнула.
– Гаразд, Мишко. Відразу домовимося – у майбутньому давай без брехні та вигадування незрозуміло чого. А щодо племінників… Ну, навіть якщо ти раптом вирішиш з ними надалі спілкуватися – я не проти.
– Це навряд. Софійка їх і близько до мене не підпустить.
– Ну, це ще невідомо. Років он скільки пройшло …
Ірина була право. Вийшовши з лікарні і дізнавшись, що весь цей час за її дітьми дивився «недолугий» молодший брат, коли мати відмовилася під приводом поважного віку та постійної втоми, Софія вирішила відновити стосунки з Михайлом.
Вибачилася за те, як намагалася разом із матір’ю розпорядитись його життям. Ну і запропонувала періодично заходити в гості, бо як нерідні – випадково живуть у сусідніх будинках, а один одного й не бачать.
У результаті племінники подружилися з дружиною дядька і кілька разів на місяць приходили в гості на вихідних, кликали маминого брата і його дружину на дні народження та інші свята.
Але ще довго Іра жартувала над Мишком, коли він збирався в гості до племінників та сестри.
– Човен не забудь і вудки, рибалка. В Карпати все таки збираєшся, шлях неблизький! І щоб за два тижні був удома.
Мишко від цих жартів лише відмахувався.
Звик він до характеру дружини.
Ну, а постійні жарти – це й потерпіти можна.
Інша б на її місці не розібравшись такого могла накрутити…
А в них нічого так, мирно все пройшло…