Ірина щойно повернулася з подорожі в теплу сонячну країну, де провела майже місяць. Так захотілося відволіктися від цих проблем, пов’язаних з розлученням і поділом майна.
Вона із задоволенням відзначила, увійшовши до своєї нової квартири, що ремонт уже закінчено, меблі розставлені і навіть штори висіли на вікнах – син Ілля з молодою дружиною Олею постаралися.
Колишній чоловік Дмитро поводився при розділі на подив погано – боровся буквально за кожну копійку і кожну річ у їхньому спільному будинку. Будинок теж довелося продати, щоб кожне з колишнього подружжя змогло собі купити нове житло.
Ірина з подивом зрозуміла, що зовсім не знала свого чоловіка, з яким прожила двадцять п’ять років життя. Його не бентежило ні те, що діти просили не продавати цей будинок, залишивши його для них і майбутніх онуків, щоб вони разом могли там збиратися. Ні той факт, що колись довелося продати двокімнатну квартиру батьків Ірини, щоб добудувати цей будинок. Батьки віддали свою єдину квартиру молодій родині Ірини, переселившись до будинку бабусі.
Нічого не мало значення для зачарованого новим почуттям старіючого чоловіка. І цього теж Ірина пробачити йому не могла.
Жінці спочатку дуже шкода було продавати будинок, який вони будували з чоловіком кілька років, вклавши туди частину своєї душі. Але потім зрозуміла, що таким чином її свідомість чіпляється за минуле, затишне та влаштоване життя. Цього життя більше не було після зради колишнього чоловіка, а отже, і будинок тепер не мав для неї ніякого значення. Та й важко жінці одній утримувати великий будинок та двір із басейном, мангалом та всім іншим. Син тепер жив із дружиною окремо, а дочка поки що заміж не збиралася. Так, обростали вони з Дмитром багатством, прагнули якомога більше заробити, все вкладали в будинок, а найголовніше зрештою втратили…
Була й ще одна обставина, яка сприяла тому, щоб швидше розпрощатися з цим будинком.
Мовчазним докором дивився у вікна Іриного будинку шикарний сусідський котедж, у якому ще недавно жила зі своїм чоловіком молода красуня Вікторія. Жила, поки не вирішила, що Дмитро їй потрібніший за Ірину.
Володимир привів Віку до своєї оселі через пару років після того, як овдовів. Будинок його був великий і гарний і потребував присутності у ньому господині. Велика різниця у віці Володю тоді не збентежила. А Вікторії тільки того й треба було – знайшла багатого чоловіка з будинком та грошима. У Володимира був свій невеликий бізнес, а Віка на той час тільки-но отримала диплом бухгалтера. Перспектив у неї блискучих не передбачалося. Але тут дуже вдало підвернувся їй вдівець Володимир, який нещодавно розміняв пʼятдесят, як він сам жартівливо висловлювався.
Чоловік привів Віку до свого порожнього, без жіночої руки будинку і незабаром оформив з нею шлюб, щоб припинити пересуди рідні та сусідів. Так вони прожили два роки, аж поки Віка не закрутила роман з імпозатним сусідом.
Осмілівшись і навіть знахабнівши від своєї краси та неповторності, Віка стала практично відкрито охмурять Дмитра. На жаль, Ірина про це дізналася дуже пізно. Вони до речі тоді одночасно з бідним сусідом відкрили правду про своє подружжя просто в новорічну ніч.
******
Ірина вийшла з душу і зрозуміла, що дуже зголодніла. На жаль, у новому великому холодильнику, що стояв на світлій, сяючій новими меблями кухні, була лише вода в пляшках, пачка вершкового масла та упаковка яєць. Син їй сказав, що продукти вони не купували, чекали, коли Ірина повернеться.
– Мамо, як тільки повернешся, зводжу тебе до супермаркету, купиш все свіже і що сама забажаєш, – сказав Ілля по телефону, розповівши також і про те, що у квартирі вже все готове для повноцінного життя.
– Та я й сама можу купити собі продукти. Дякую, синку! Ви й так із Олею дуже багато для мене зробили, – відповіла Ірина.
Зараз жінка вирішила сходити до найближчого кафе, щоб повечеряти там повноцінно та зі смаком. Щось готувати собі після такого тривалого переїзду зовсім не хотілося.
“Повечеряю, погуляю трохи та спати”, – вирішила Ірина.
Але не встигла вона підійти до дверей, як пролунав дзвінок – гучний і наполегливий. Ірина ще не звикла до нього. Та й не чекала вона нікого сьогодні у гості. Тому здригнулася від несподіванки.
Відчинивши двері, жінка навіть відскочила назад, бо з подивом виявила там свою суперницю Вікторію.
– Ось так зустріч! – Ірина посміхнулася і похитала головою. – Ти чого приперлася сюди і звідки в тебе моя адреса?
– Знайшла, не так уже й важко було. Ти що, маєш намір сваритися? Я ж до тебе по-доброму прийшла, – не показуючи, що трохи хвилюється, видала Вікторія. – Є розмова, і невідкладна. Прошу приділити час. Тим більше, що розмова піде про людину, не чужу тобі. Для твоїх дітей – не чужу, – побачивши, як хитро посміхнулася Ірина, додала вона.
– Ти про Дмитра, чи що? Так ми його вже давно викреслили зі свого життя. Діти у тому числі. Він чхати на них хотів, тому все – і для них він тепер чужий.
Вікторія стояла в під’їзді та переминалася з ноги на ногу. Ірина всередину її не покликала.
– А ти кудись збиралася? Може, тоді на вулиці поговоримо? – запитала вона в надії.
– Про що? Нам з тобою говорити нема про що. Мені давно вже нецікаво, що відбувається з колишнім. А про тебе й казати не варто!
Ірина вийшла з квартири, зачинила двері, попрямувала до ліфта. Вікторія не відставала.
Вона йшла слідом до самого кафе. А там нахабно сіла поряд з Іриною за один столик.
Ірина замовила собі легку вечерю з білої запеченої риби та овочевого салату. І не зважаючи на Вікторію, стала їсти.
Та наполегливо продовжувала сидіти поруч, замовивши собі чашку кави.
– Що? Що ти хочеш від мене? Тобі мало того, що ти зруйнувала мою сім’ю, моє життя, зробила нещасними моїх дітей, які так любили свого батька? А тепер ще щось вигадала? – вигукнула Ірина так, що нечисленні відвідувачі кафе стали на них обертатися.
– Я помилилася, – сказала Вікторія.
– Так, помилилася, тебе тут нічого не чекає, можеш сміливо забиратися геть! – відповіла Ірина.
– Я помилилась із Дмитром. Він мені більше не потрібний.
– Що? Не потрібен? Все, погралася та кинула? – здивувалася Ірина, яка не чекала такого повороту.
– Справа не в цьому. Він мене… до певної міри обманув, – продовжувала Віка.
– Обманув? Тебе? То й добре! Ось і молодець! А ти думала, що досконало володієш цим мистецтвом?
– Та ні… Ти не зрозуміла мене.
– Ну поясни вже, раз проходу мені на даєш сьогодні, – з цікавістю промовила Ірина, відкинувшись у зручному кріслі.
Вона підбадьорилася – невже все-таки на світі є справедливість, і її колишній отримає те, що й заслужив? Ну, ну, послухаємо, що скаже ця дівчина.
– Дмитро… він мені гори обіцяв, а зміг купити після розлучення тільки квартиру. А я… я не можу після шикарного котеджу жити у невеликій квартирці! Це моветон! – примхливо промовила Вікторія.
– Та ти що? Ось так новина? А ти думала, що він тобі палац купить, га? Принцеса ти наша! А що? Або в тебе зовсім розуму немає, щоби скласти два і два?
– Він мені багато чого обіцяв, зараз не про це. Забери його назад! – заявила Віка.
Ірина розсміялася. Боже, що городить ця не розумна дівчина? Так кумедно їй давно вже не було. Ну, що – це просто чудово – старіючий Дмитро більше не потрібен своїй молодій феї. Клас!
– А як же кохання, Віка? – ледве стримуючи сміх, спитала Ірина.
– Яке кохання? Він мене відвів у такого чоловіка… Володимир так любив мене, я з ним, як за кам’яною стіною, була! Така хата шикарна, ну ти сама знаєш, грошей стільки, що можна було не працювати! А тепер що?
– Так, Володимир, мій колишній сусід – хороший чоловік, тут ти маєш рацію. Жаль, у тебе розуму не вистачило залишитися з ним. І вчинив він по-розумному, залишив тебе ні з чим …після розлучення. Так, втім, ти й не могла там ні на що претендувати, – сказала Ірина.
– Досить! Мова ж не про це зараз. Не про Володю та про мене. Хоча, я, звичайно, повернулася б назад, до нього, – мрійливо промовила Віка, а потім ніби схаменулась. – Забери свого чоловіка назад, щоби він відстав від мене. А я собі іншого чоловіка шукаю, гідного та багатого. Я знаю, Дмитро із задоволенням повернеться до тебе. Він мені сам якось сказав, що ти його ніколи не пробачиш. Але якби вибачила… Загалом, я зрозуміла, що він все ще любить тебе, Ірино, – глибокодумно промовила Вікторія.
– Ні, люба моя, не заберу я його назад. Навіть не сподівайся! Так справи не роблять. Відвела з родини – живи. Раніше треба було думати, коли перед чужим чоловіком крутилася. Чи розуму тоді не вистачило зрозуміти – навіщо він тобі взагалі? Не надто заможна людина з дітьми та дружиною, з якою доведеться ділитися всім майном. Що, власне, і сталося.
– Ось і вибач. І житимете як раніше. Поклич Дмитра назад, він з радістю прибіжить до тебе. Я знаю, ти ж цього хочеш. Просто із шкідливості мені зараз відмовляєш, – продовжувала Вікторія. – Інакше він так і буде поруч зі мною маячити, відлякуючи шанувальників, а я хочу волі.
– Не потрібний він мені більше, помиляєшся ти. Використаний товар мене не цікавить! – заявила Ірина.
– Невже це правда, і ти мене не обманюєш зараз? – здивувалася Віка.
– Я тобі вже все сказала. Колишній чоловік обміну та поверненню не підлягає. Тобі не потрібний, а мені – тим більше. Можеш викинути його на смітник за непотрібністю. Не розумна ти Віка, а це не виправляється. І все одно, який чоловік буде поряд з тобою – нічого хорошого у твоїм житті більше не буде. Прощай!
Ірина подала знак офіціанту, щоб він приніс рахунок.
– А моїй співрозмовниці принесіть келих ігристого, він їй зараз буде доречним, – розрахувавшись, сказала Ірина.
Вона пішла гордою ходою. Розумна і сильна жінка втерла носа недалекій наївній дівчинці, що зруйнувала її шлюб.
Настрій був просто чудовим. Жінка зрозуміла, що це лише перша серія і що Дмитро незабаром теж спробує повернутися, якщо Віці він більше не потрібен.
Так і сталося. Приблизно за тиждень він зателефонував і запропонував зустрітися.
– Іро, я… Нам треба поговорити. Давай зустрінемося десь. Може, у нашому улюбленому кафе, га? Ти пам’ятаєш, як ми любили там сидіти, смачну піцу їли? – почав Дмитро.
– Ні, любий. Не буду я зустрічатися з тобою. Я навіть знаю, що ти хочеш сказати.
– Так? – Здивувався Дмитро, не готовий до такого повороту.
– Так. Ти хочеш повернутися назад, – з усмішкою промовила Ірина, із задоволенням дивлячись зараз на себе у дзеркало. – Тебе Віка відправила кудись подалі, чому я нескінченно рада!
– Та до чого тут Віка? Я хочу повернутися, ти маєш рацію. І гадаю, що ми могли б удвох обговорити це питання. Заради наших дітей, заради онуків. Я знаю, що в Іллі незабаром дитина народиться, – серйозним голосом промовив Дмитро. – У нас багато спільного, Іро. Більшість життя разом прожито… Ми маємо минуле. А може, й майбутнє буде. Якщо захотіти.
– Можеш почати писати мемуари. Про своє щасливе минуле. Думаю, у тебе добре вийде. Більше мені додати нічого. Прощай!
Ірина відключилася і зітхнула легко та вільно.
Так, у неї попереду багато радісних подій. Дочка скоро народиться в Іллі та Олі. А там і Віра заміж збереться. Онуки підуть, і життя піде своєю чергою. Без зрадників та непорядних людей поряд.
Ірина пережила цей етап і житиме далі…