Повернувшись з роботи додому, Ігор застав дружину на кухні, де вона накривала стіл до вечері. Він мав нелегку розмову з нею, яку він почав з фрази “Мені треба сказати тобі щось важливе”.
Вона нічого не відповіла. Вже не вперше Ігор помітив пережиття в очах Світлани.
Не знаючи, з чого почати, чоловік сказав прямо, що хоче подати на розлучення. Жінка не виглядала розсердженою або здивованою, тільки тихо поставила коротке запитання: “Чому?”
Ігор уникав цього питання. Правду кажучи, він не мав наміру влаштовувати розбирання і відповідати на запитання, чому зруйнувався їхній шлюб. Та й що він міг відповісти.
Що не любить її вже давно, а тільки відчуває звичку? І що він покохав іншу жінку?
Не кажучи жодного слова, чоловік пішов у спальню і ліг спати. Він чув, як дружина плаче.
Вранці з почуттям провини Ігор простяг їй на підпис договір про розлучення, за яким залишав дружині будинок та машину.
Але Світлана розірвала договір, сказавши, що їй від нього нічого не потрібно і знову почала плакати.
Десь глибоко всередині Ігор відчував докори совісті, проте жінка, з якою він поділив багато років спільного подружнього життя, стала для нього абсолютно чужою.
Звичайно, Ігореві стало шкода Світлану, але в даний момент йому хотілося тільки одного – летіти до свого нового справжнього кохання.
Увечері чоловік повернувся пізно. Не вечерячи, він пішов у спальню і ліг. Дружина сиділа за столом і щось писала.
Ігор швидко провалився в сон, а коли прокинувся посеред ночі, дружина все ще писала, сидячи за письмовим столом. Однак йому було байдуже, що вона робить. Він більше не відчував із нею спорідненості.
Вранці Світлана повідомила, що написала свої умови розлучення. Все, що їй було потрібно, – відстрочити подання заяви хоча б на один місяць.
Її аргумент був дуже переконливим: через місяць у сина були іспити в школі, вона вважала, що не варто хвилювати його такими новинами, а треба постаратися протягом цього часу продовжувати грати роль благополучної родини.
Ігор погодився, бо мав визнати, що це правильне рішення.
Друга вимога дружини здалася чоловікові повною маячнею – все, що вона хотіла, це щоб цілий місяць щоранку Ігор виносив її з їхньої спальні на руках і ніс до ґанку на згадку про те, як після весілля чоловік приніс Світлану до будинку.
Він не став сперечатися хоча б тому, що це все одно йому нічого не означало. Адже відколи з’явилася інша жінка, з дружиною практично не було близькості. Вранці – спільний сніданок, увечері – спільна вечеря та сон на різних кінцях ліжка.
Тому, коли Ігор у перший день взяв свою дружину на руки після довгої перерви, то почував себе дуже ніяково, і було навіть певне душевне сум’яття. Але радісні оплески сина та щаслива посмішка дружини повернули Ігоря у реальність.
Поки Ігор ніс Світлану по дому на руках, вона ледь чутно прошепотіла йому: “Не кажи синові нічого про розлучення до призначеного терміну”.
Але на другий день роль щасливого чоловіка далася вже трохи легше. Подружжя поводилося природніше, Світлана схилила голову Ігореві на плече і він відчув її запах. Несподівано він упіймав себе на думці, що так давно не вдивлявся в ці колись улюблені риси обличчя власної дружини. І не помічав дрібні зморшки, що з’явилися, у неї під очима і кілька сивих волосин.
На четвертий день, взявши дружину на руки, Ігор подумав, що ця жінка подарувала йому стільки років свого життя. Вона стільки тепла вклала у їхній шлюб. Чим же їй Ігор зміг віддячити?
Незабаром між ними виникла маленька іскорка. І з кожним днем ця іскорка розросталася. А ще Ігор із подивом помітив, що з кожним днем дружина стає все легшою та легшою для нього.
У грудях щеміло від усвідомлення незахищеності цієї тендітної жінки та від тієї довіри, з якою Світлана притискалася до Ігоря.
Одного ранку чоловік застав дружину біля шафи. Вона вибирала, що одягти і журилася, що дуже змарніла. Виявилося, що весь її гардероб виявився неймовірно великий на неї. Тільки зараз Ігор помітив, як змарніла дружина. Виявляється, тому його ноша легшала з кожним наступним днем. Його прозріння виявилося раптовим і важким.
Ігор відчув гіркоту, він все усвідомив. Неусвідомленим рухом він погладив її волосся. У цей час у кімнату зайшов їхній син і дружина міцно обійняла їх обох.
Сльози підступили до горла, та Ігор відвернувся. Син спитав, коли тато понесе маму на руках? Для нього це стало звичним початком дня.
Він легко підхопив свою схудлу дружину і поніс її до вхідних дверей. Він відчував себе точнісінько як у день весілля.
Світлана легенько обіймала його за шию, так само як і тоді, а чоловік міцно притискав її до себе. І все було чудово. Єдине, що турбувало Ігоря, це нести Світлану ставало все легше.
В останній день обумовленого терміну в душі Ігоря панувало сум’яття, щось змінилося в ньому, перевернулося, сталося те, чого він не зміг дати визначення.
Його дружина того дня почувала себе неважливо. Приїхавши на роботу, Ігор спочатку зустрівся з тією іншою жінкою і сказав їй, що передумав розлучатися з дружиною. Він сказав, що його шлюб розвалювався зовсім не тому, що вони перестали кохати одне одного, а тому, що перестали приділяти один одному увагу.
Та жінка влаштувала Ігорю сцену і в сльозах пішла. Він дуже захотів повернутися додому до дружини. Ігор вискочив з офісу і попрямував прямісінько до квіткового магазину.
Там Ігор купив найкрасивіший букет і доклав до нього листівку з написом: “Для мене буде щастям носити тебе на руках до останнього дня твого життя!”
Дорогою додому Ігор вже розумів, що буденність і монотонність сімейного життя з’являються не через те, що кудись йде любов, а від того, що люди забувають про значення та важливість один одного в житті іншого.
Хвилюючись, з букетом у руках, Ігор вбіг у спальню. Дружина лежала на ліжку. Її не стало…
Вже пізніше Ігор дізнався, що його дружина мужньо опиралася важкій недузі. Вона нічого не сказала йому, а сам чоловік і не помічав, бо весь був у стосунках з іншою жінкою.
Але його мудра та добра дружина, знаючи, що їй залишилося недовго, останнім зусиллям волі подбала про те, щоб зберегти в очах сина його імідж доброго батька та люблячого чоловіка.