– Це що таке? Хто тебе так вчив підлогу мити? Швидко взяла ганчірку в руки та мий руками. Шваброю ти тільки бруд мені тут рознесеш, – вимовляла свекруха молодій невістці.
Оксані нічого не залишалося, як взяти ганчірку, прополоскати її в тазику і почати мити підлогу руками. Вона механічно рухала цією ганчіркою і думала, як вона могла докотитися до такого життя?
Вона вийшла заміж у 18 років. Молоденька дівчина була сповнена райдужних надій на щасливе сімейне життя, адже вона здобуде сім’ю, що любить її, і тепер буде кому дбати про неї.
– Я робитиму все, щоб мій чоловік був задоволений мною і носив мене на руках, – думала вона.
З дитинства Оксана відчувала свою непотрібність.
– Що ти весь час крутишся під ногами, йди, займися чимось, – постійно говорила її мати. –
– Іди до мами, вона тобі все розповість та покаже. Я не маю часу пояснювати тобі завдання, – відмахувався від маленької Оксани батько.
Він завжди мріяв про сина. На його думку, у справжнього чоловіка має обов’язково бути син, продовжувач його роду. Як же він зневірився, коли дізнався, що буде дівчинка. Він тут же втратив будь-який інтерес до цієї дитини, і ніщо не могло подолати відчуження та байдужість рідного батька до дочки.
Дівчинка розуміла, що її батько не любить і не розуміла, за що. Мати завжди була зайнята лише собою. Жодного разу Оксана не чула від матері тих слів, які звучать музикою для дитячого серця і дають впевненість маленькій людині в безпеці цього світу.
Ти моя найулюбленіша донечка, найкраща. Мама так тебе любить. Сотні разів Оксана чула, як інші мами говорили ці слова своїм діткам. Вона так хотіла хоча б один раз у житті сама почути їх, але чула інше.
– Оксана, припиняй нити, я не люблю, коли ти лізеш до мене зі своїми проблемами.
Коли Оксані виповнилося 10 років, її батько пішов із сім’ї. Вона чула розмову батьків на кухні.
– У мене є інша жінка, вона вагітна та народить мені сина. Я стільки разів просив тебе про це. І не треба влаштовувати тут сварок. Все вирішено, аліменти, так і бути, я платитиму, але не думай, що ти отримаєш більше належного. У мене тепер інша сім’я і розкидатися грошима я не маю наміру.
Після відходу батька мати стала остаточно чужою людиною для Оксани. Закінчивши школу, дівчина почала працювати продавцем у супермаркеті. Вона мріяла побудувати свою сім’ю, народити дитину, якій вона віддасть все своє кохання.
Супермаркет знаходився неподалік будинку Ігоря, він іноді купував там продукти. Це був представницький молодий чоловік, на 10 років старший за Оксану. Він умів справити гарне враження. Яка ж вона була щаслива, коли він запросив її до кафе!
Через 2 місяці Ігор познайомив Оксану зі своєю матір’ю та запропонував офіційно зареєструвати стосунки. Оксані здавалося, що вона потрапила до якогось щасливого фільму. Нарешті вона здобуде те, що так довго чекала. Кохання та теплоту сімʼї.
– Сину, а де ви збираєтесь жити після весілля? – Голос майбутньої свекрухи повернув Оксану з небес на землю.
– Як де? Звісно, тут. Мамо, ти ж сама просила мене якнайшвидше одружитися, скаржилася, що сил у тебе не вистачає і тобі потрібна помічниця. Ось Оксана і буде тобі опорою, – відповів Ігор.
– Так, так, не хвилюйтеся Жанно Петрівно, я вам у всьому допомагатиму, все зроблю, що скажете. Ми ж будемо одна сім’я, – відразу запевнила Оксана майбутню свекруху. Та, підібгавши губи, промовчала.
Зіграли скромне весілля, Оксана переїхала жити до чоловіка. Перші місяці сімейного життя вона пурхала як метелик. Мій Ігор зробив те, мій Ігор подивився на мене, мій Ігор купив мені – ці захоплені фрази чули подруги Оксани, які разом з нею працювали в супермаркеті.
Старші жінки тільки посміхалися. – Оксано, та нічого він такого не робить, не носи рожеві окуляри. Дивись, як би він разом зі своєю матір’ю не сів тобі на шию, аж надто ти довірлива.
– Ви просто мені заздрите. Ігор дуже дбайливий та уважний чоловік. Його мама ставиться до мене з теплотою і вмовляє народити онука.
Після зміни Оксана завжди бігла додому, щоб приготувати вечерю.
– Оксано, ти принесла продукти, про які я тебе просила, – одразу питала Жанна Петрівна, коли невістка відчиняла двері до квартири.
– Так, ось чек.
– Таку суму витратила! І що купила? З тобою жодного бюджету не вистачить. Ти ж могла безкоштовно взяти продукти. Наступного разу тільки спробуй витратити хоч копійку, зароблену моїм сином.
– Жанно Петрівно, як таке можливо, мене ж звільнять, – здивовано казала Оксана.
– Ти ж там працюєш, знайди якісь шпарини, щоб і продукти винести і ніхто не помітив. Я, коли працювала на ковбасні, такі сумки носила щодня з ковбасою та сосисками. Ми нічого не потребували завдяки мені, – гордо заявила свекруха. – Коротше, грошей на продукти більше не отримаєш. І холодильник має бути повний.
Оксана зажурилася від цих слів. Вона поскаржилася чоловікові, але Ігор підтримав матір.
– Звичайно, як я одразу про це не подумав. Ти працюєш у супермаркеті і витрачаєш гроші там же. Вчись у моєї мами.
Грошей Оксані він більше не давав. Вона купувала продукти, витрачаючи на них свої зароблені гроші, а свекрусі говорила, що продукти просто взяла. Як ви й навчали.
– Молодець. А ті гроші, які ти тепер не витрачаєш, віддаватимеш мені, – сказала свекруха.
Оксана не знала, що робити. – Жанно Петрівно, але ж це я заробила. Мені теж треба одягатися, – спробувала заперечити Оксана.
– Ти живеш у моїй квартирі, користуєшся моїм майном. Думала – прийшла на все готове, і сидітимеш у мене на шиї? Віддай половину своєї зарплати. Та й навіщо тобі витрачати гроші на одяг, ти ж одружена.
Оксана промовчала. Поступово її сімейне життя справді перетворилося на кіно. Кіно про хатніх робітниць. Прибирання, приготування, прання, прасування, приготування, все було на плечах Оксани. Чоловік волів не втручатися. – Це ваші жіночі справи, – казав він.
Ігор приходив додому з роботи та займався своїми справами. Дружину він майже не помічав. Жанна Петрівна дала собі волю розпоряджалася невісткою як могла.
– Навіщо пилосос увімкнула, бери ганчірку для підлоги і мий підлогу руками. Моя мама так робила, я так робила і ти робитимеш. У моїй квартирі все буде лише за моїми правилами, – свекруха вже не соромилася.
Оксана знову мила підлогу і розуміла, що її мрії про сімейне життя впали. А свекруха все не заспокоювалася.
– Забула спитати. У квартирі, де живе твоя мати, там і твоя частина є. Я думаю, що ти маєш продати свою частку. Повинен бути від тебе хоч якийсь толк. Поговори з матір’ю та продавай. Мені треба робити ремонт, гроші потрібні.
Оксан остаточно впала духом. – Слухай, Ігоре, нам треба жити окремо від твоєї мами. Ми можемо тимчасово жити у мене або винайняти квартиру. Тут я більше не можу жити. Твоя мати думає, що знайшла хатню робітницю в моєму обличчі, а зараз ще й грошей просить на ремон. Моєму терпінню прийшов кінець.
– Але я не збираюся жити, ні з твоєю мамою, ні витрачати гроші на оренду. Ти думала, що заміжжя це молочні річки? Казок начиталася? Запам’ятай, це моя мама, і ти повинна її слухатися. Чай мені зроби і перестань брати собі в голову різні нісенітниці.
Це була остання крапля. Що їй робити далі? З цими людьми вона більше не житиме, але куди йти? Знову повертатися до матері чи спробувати поговорити з нею та розміняти їхню спільну квартиру на дві окремі?
Наступного дня Оксана поїхала до своєї матері. За півроку заміжжя це було вперше.
– Я розлучаюся і повертаюся жити сюди. Може, продамо цю квартиру і житимемо окремо один від одного? – Почала розмову Оксана, але мати її відразу зупинила.
– Ми й так житимемо окремо, ти якраз вчасно прийшла. Я виходжу заміж та переїжджаю жити до чоловіка. До речі, мені твій Ігор ніколи не подобався. Післязавтра я переїжджаю. Хотіла здавати цю квартиру, але якщо так склалося, то, звичайно, живи тут.
Повертаючись у квартиру свекрухи, Оксана вже знала, що через кілька днів ноги її тут більше не буде.
– Поговорила з матір’ю? Коли виставите квартиру на продаж? – свекруха мало не біля дверей зустріла Оксану, знемагаючи від цікавості.
– Післязавтра, – обманула Оксана. У неї вже не було сил на розбірки з Жанною Петрівною. Завтра вона цілий день буде на роботі, навіть попросить понаднормово години, щоб прийти пізно і відразу лягти спати. А післязавтра, коли чоловік піде на роботу, а свекруха на прогулянку, вона збере речі та назавжди покине цю квартиру.
Так і вийшло. Речей у неї було небагато. Ключ від квартири вона залишила на кухонному столі поряд із запискою, де повідомляла, що подає на розлучення. Чоловік навіть не подзвонив. Через 2 дні Ігор чекав на неї біля виходу.
– Я за тобою. Дав тобі час подумати. Сподіваюся все пройшло? Час повертатися. Мама прощає тебе, вона не сердитиметься. Так що вважай, що ти відбулася ще легко. Ще раз викинеш таке, прощення не чекай, – у повній впевненості у своїй чарівності говорив Ігор.
– Яке прощення? Я вже подала документи на розлучення. Ми тепер чужі люди, шукай іншу хатню робітницю для своєї матусі.
– У тебе що, залицяльник завівся? Правильно мене мама попереджала, а я не вірив. Зізнавайся хто він, – Ігор взяв її за руку.
Оксана подивилася на Ігоря, забрала свою руку і пішла. Щоб більше не зустрічатися з колишнім чоловіком, вона перевелася працювати до іншого супермаркету. Живе вона сама. Зі своєю матір’ю майже не бачиться. Свою колишню свекруху вона навряд чи забуде, тож заміж більше не прагне.