У Миронівці, напевно, не було людини, яка не знала б Петра Пилипенка. Місцевого аграрія, фермера, бізнесмена та мецената. І можна було далі продовжувати, бо робота в Петра кипіла, а хороші фінансові ідеї вилітали одна за одною з його голови. Родина Пилипенків була дуже заможна, а головне працьовита.
Петро мав дружину Ганну та двох дітей. Син Денис відкрив у місті нотаріальну контору. У свої 30 років вже досягнув висот у своїй справі, мав дружину та маленького сина. Мали Пилипенки ще дочку Інну. Вчилася заможна красуня на третьому курсі економічного університету. В селі їх шанували, і всі хотіли б з ними породичатись.
Інна була справжня красуня та розумниця.Викладачі її хвалили, а батьки пишалися такою дитиною. В дитинстві батько спеціально возив Інну на гурток гімнастики, дівчина навіть виборювала медалі. До всього ще й красуня: блондинка, висока, статна, з довгим густим волоссям й блакитними, як небо очима. Та й роботи Інна ніколи не боялась. На вихідні та канікули їхала до батьків в село. Допомагала на городі, в садку та теплиці, готувала обіди для найманих робітників та порала худобу.
Були у неї залицяльники, але на них Інна уваги не звертала. Стільки хлопців за нею вилося, а вона вибрала цього Дмитра без роду. А для неї він був справжній принц.
З Дмитром Інна познайомилась, коли їхала в електричці додому до батьків. Дмитро саме закінчив службу та їхав провідати єдину рідну людину, яка в нього була. Тітка Настя виростила Дмитра самотужки, коли його батьки розбились в аварії. Семирічний Діма якось одразу почав називати тітку Анастасію мамою.
Між Інною та Дмитром зародилась симпатія. Вони вийшли з електрички й потихеньку йшли додому. Вони говорили й говорили… Дмитро не міг намилуватись Інною, дівчина теж не могла відвести очей від смуглявого високого вродливого хлопця. В той же вечір біля будинку Пилипенків Дмитро й зізнався для Інни в коханні. Вона відповіла йому взаємністю…
Дмитро знайшов роботу у місті. Працював автомеханіком. З Інною вони таємно зустрічались, поки одного вечора Дмитро освідчився. Хлопець відкладав гроші, аби купити гарну каблучку для Інни. Дівчина погодилась. Наступного дня, за традицією, Дмитро прийшов до батьків Інни просити її руки.
Петро Пилипенко ледве зі сміху не луснув:
Хлопче, ти в своєму розумі? Яке весілля? Я свою дочку за такого бідянка не віддам. Ти з ким рівняєшся? Чи ти хотів прийти в мою родину на все готове.А ні, дзуськи! Я ось цими мозолями все заробив! Пішов геть з мого двору!
Інна плакала, не такого прийому чекала від батьків. Ввечері дівчина зібрала необхідні речі в сумку, перелізла через вікно й втекла з Дмитром до міста. Там вони розписались й стали жити на орендованій квартирі. Дмитро працював, Інна закінчувала начання, а вечорами працювала офіціанткою в кафе. Було важко, але вони все змогли разом. Батьки з часом прийняли нелюбого зятя.
Минуло 20 років. Дмитро став на ноги. Має власну справу, Інна працює в іноземній фірмі. Живуть в достатку та любові, виховують двох синів.
А цього могло б і не бути…Якби Інна послухала свого батька, й покинула бідного нареченого.
Завжди слухайте своє серце!