Василь Шкляр згадав заповіт Олеся Гончара
Військові у переважній більшості чути не хочуть про здачу територій. Причому вони не дослуховують жодних аргументів, це питання у них не підлягає дискусії.
Таким спостерженням в інтерв’ю «Главкому» поділився письменник Василь Шкляр, який неодноразово бував на фронті, продовжує підтримувати зв’язок з нашими військовими та є почесним «азовцем» з правом носіння шеврону
«Пам’ятаю розмову з одним вояком у Карлівці. Він із самого Донецька, у нього й позивний Донеччанин. До речі, україномовний хлопчина. Так собі любенько начебто побалакали, а потім він на фейсбук скинув мені своє «фе». Я його розумію. Що ж, давайте боротися до кінця. Ми звикли боротися століттями, то що нам ще якихось 50-100 років?», — іронізує Шкляр.
Проте письменник закликає з розумінням ставитися до історичних реалій. «Олесь Гончар ще 1993 року написав, що Донбас – це ракова пухлина, киньмо його в пельку імперії, нехай подавиться. Більшість цього не хоче й чути. Та хіба письменник сказав це у відчаї з якихось лихих намірів? Він відчував загрози, як відчуває звір наближення небезпеки.
Бо далі каже, що хай нас буде менше на кілька мільйонів, зате це буде нація. Ми здатні будемо відродитися, увійти в європейську цивілізовану сім’ю.
А далі Гончар висловлює пророцтво, яке через два десятиліття справджується на наших очах. Інакше, каже він, буде розбій і вічний шантаж. Влучив у самісіньке «яблучко». Та чи мусимо ми брати ці слова за остаточне рішення? Ні, звичайно», — каже Шкляр.
Письменник розказав, як нещодавно йому дзвонив з Мар’їнки кадровий офіцер і розповідав, що місцеві мешканці там ніколи не йшли на контакт з нашими воїнами, але віднедавна покрадьки, щоб ніхто не бачив, почали підходити й просити не залишати їх.
Бо якщо почнеться широке відведення військ, Мар’їнка опиниться в сірій зоні. А це знову розбій. «Ці люди тягнуться до України. І як ти від них відмовишся? Клубок до горла», — підсумував Шкляр.