Дочка прийшла з інституту схвильована.
Зазирнувши до всіх кімнат і переконавшись, що мами вдома немає, вона увійшла на кухню, і сіла за стіл навпроти батька.
– Тату, я хочу тобі сказати одну річ… – Вона зробила довгу паузу. – Тільки мамі нічого не кажи. Добре?
– Добре, – спокійно кивнув батько.
– І це… Прошу, тільки не кричи на відразу мене, будь ласка.
– Що таке? – Від такої дивної поведінки дочки, серце батька відчуло негатив.
– Ти обіцяєш не кричати? – Ще раз наполегливо запитала дочка.
– Ну, обіцяю… – вже нервово відповів батько.
– Коротше, я… це…
– Що – це? – серце батька затремтіло.
Раптом у коридорі задзвонив мобільний телефон дочки.
– Ой, тату, я зараз!
Вона зхопилася зі стільця і побігла до телефону, де, звичайно, надовго затрималася.
А батько, розгублений, залишився на кухні.
– І що вона мені зараз збирається сказати? – Гарячково думав він. – Вона сказала, що вона “це” … Невже вона – це? Невже моя дочка вагітна? Господи… Але чому вона каже це спочатку мені, а не матері? А з іншого боку – правильно робить. Мама, на користь від мене, розбиратися не буде, відразу наговорити купу всього. Тільки потім, коли заспокоїтися, спочатку думати та говорити по справі. Хоча, що тут казати? Кошмар, та й годі… Інститут їй прийдеться покинути. … Якщо ми допоможемо… А ми маємо їй допомогти! Ну і добре… Якщо вагітна, нехай народжує. Внуки – це добре… Все… Спокійно, тату, все буде добре…
Дочка, нарешті, повернулася з коридору і знову сіла навпроти улюбленого татка.
– Вибач, тату, мені подзвонили. Але я все одно хочу прийняти до головного. Не знаю, як ти до цього віднесешся.
– Все-все-все… – перебив її батько. – Я добре поставлюся. Ти не хвилюйся, доню, я вже все вирішив.
– Вирішив? – Здивувалася вона. – Вже?
– Так, вирішив. Ти, головне, не нервуйся. Спокійно народжуй, а ми тобі з мамою допоможемо.
– Народжувати? – приголомшена дочка дивилася на батька. – Навіщо?
– Як навіщо? Ти ж вагітна.
– Звідки ти взяв?
– Ну як – звідки? Ти ж сказала, що ти це…
– Та ти що, тату?! – Дочка голосно засміялася. – Я хотіла зовсім про інше тобі сказати.
У коридорі знову задзвонив телефон, і дочка знову рвонула з місця.
– Тату, вибач. Мені знову він дзвонить.
– Фу… – видихнув батько, коли дочка втекла. – Виходити, вона не вагітна. А я вже собі навігадав. Прямо, як жінка. Не можна бути таким панікером. Але якщо вона не вагітна, то що тоді? Стоп… Вона мені зараз сказала – знову він дзвонить. Цікаво, хто це – він? Невже це – він? Невже наша дочка виходить заміж? Ось це ми з матір’ю влипли… Це вже набагато складніше… З дитиною ще можна дочці допомогти, понянчити, погуляти. А з зятем – не понянчишся. Тоді вона точно свій інститут покине. Ось, не було печалі… А якщо почнеш відмовляти, вона скаже, що ми їй життя ламаємо. З іншого боку – це мало колись статися… Господи, ну навіщо вона так рано в ці тенета потрапила? Їй навчиться залишилося всього нічого.
Тепер треба готувати гроші на весілля.
– Тату, я знову повернулася. – Дочка знову опинилася навпроти батька. – Проте, я… – Вона знову зробила паузу.
– Ну, кажи ж, не тягни! – вигукнув батько, нетерпляче. – Я вже готовий до всього!
– До всього? – Зраділа дочка.
– До всього, до всього. Ну що ти хочеш мені повідомити? Щоб я готував гроші?
– А як ти здогадався? – здивувалася вона.
– Так ось. Я ж все розумію.
– Ой, татку, а я так хвилювалася, що ти сваритися станеш.
– А нащо тут сваритися? – Він важко зітхнув. – Головне, щоб ти правильно вирішила. І потім не пошкодувала.
– Я не шкодую, тату. І ти не пошкоджуєш. А мама – тим паче. Він такий класний!
– Ну, добре, добре, – зробив батько кислу міну. – Це ми подивімося, який він.
– Тоді з тебе п’ять тисяч, – заявила раптом дочка.
– Усього? – здивувався батько.
– Ну, тату, я ж три тисячі сама додам. Я ж стипендію отримую.
– Додаси? – Батько нічого не розумів. – На що?
– Ну як на що. Я ж тобі хотіла сказати, що я це..! Я знайшла мамі крутий подарунок на ювілей. Ми їй купимо крутий мобільний телефон.
– Мамі?
– Ну так. Їй виповнюється п’ятдесять. Ти що забув? Мені цей менеджер із салону мобільного зв’язку постійно надзвонює. Телефон насправді дорожчий, але цей тип мені знижку дає велику. І ця знижка діє тільки сьогодні.
– Ах, це менеджер тобі дзвонив? – Батько нервово зареготав, потім, просміявшись, голосно видихнув. – Уф… Ну, звісно, доню. Які питання? Подарунок для мами, це ж святе.
І він майже побіг у кімнату по гроші, радіючи, що так легко відбувся…