Доньці – 12, йому – 22, мамі – 32. Він учора став маминим чоловіком. Вони їй
сьогодні про це сказали. Дівчинка зачинилася у своїй кімнаті й цілий день звідти не
виходила. Вони кликали її, мама підходила до дверей, пропонувала піти разом у кіно,
на атракціони, у парк, у гості. Вона вперто мовчала. Лежала на своєму дивані.
Спочатку поплакала. Потім заснула. Потім просто дивилася в стелю і думала. А
надвечір дуже захотілося їсти, і вона вийшла сама.
Звикала кілька років. Абсолютно не сприймаючи мамині слова. Презирливо
кривилася, спостерігаючи їх разом. Чіплялася, грубила, ненавиділа.
Мамина молодша сестра намагалася з нею поговорити. Не давалася. Подумувала
втекти з дому. І одного разу таки втекла. До ночі сиділа навпочіпки в сусідньому
будинку на сходах, що ведуть на горище. Потім замерзла і вирушила до тієї самої
маминої сестри.
Коли за нею приїхала мама, дівчинка вже відігрілася і повечеряла. У мами дрібно
тремтіли руки і були заплакані очі. Мама за нею приїхала одна.
Додому поверталися на таксі. Вона бачила мамин профіль обличчя. Мама була на
вигляд старою. А він був красивим.
Тоді вперше він зник на цілий місяць. Дівчинка ні про що не питала маму. Мама
нічого їй не говорила. Але вдома стало як раніше. Вона і мама. Навіть потроху
потеплішали стосунки. І дівчинка заспокоїлася.
А потім він знову з’явився у квартирі. Молодий мамин чоловік. І дівчинка змирилася
з тим, що він увійшов у їхнє життя назавжди.
Їй – 18, йому – 28, мамі – 38. Вона одного разу передавала йому ніж через стіл. Вони
обідали. І навмисно трохи довше звичайного затримала свою руку в його руці. І
дивилася при цьому прямо в очі. Він теж дивився прямо в її очі. Мама зблідла й
опустила голову. Усі доїдали мовчки.
А потім мами не було вдома, вона підійшла до нього, уткнулася чолом у спину і
затамувала подих. Він на секунди завмер, повернувся, легенько її відсторонив, трохи
потрусив за плечі й попросив не валяти дурня.
І вона забилася в істериці. Ну чому-чому-чому?! Що ти знайшов у ній?! Адже вона
стара! У неї повно зморшок на шиї, ти хіба не бачиш? Навіщо тобі стара?!
Він приніс воду, посадив її в крісло, накрив пледом. І вийшов, грюкнувши дверима.
Вона сиділа в соплях, ковтала сльози і розуміла, що треба йти в гуртожиток або на
квартиру. Її щойно відкинули, як кошеня. Знехтували. Принизили. Відсунули.
Він був гарний. Він їй снився. Він не приходив додому. Мама мовчала. Вони обидві
ходили по будинку, як тіні.
Повернувся через кілька днів. Мами не було, вона знову була сама. Сиділа за столом
на кухні, пила чай і писала конспект.
Він підійшов до столу, у неї завмерло серце. Сів навпроти і, дивлячись їй в очі,
втомлено вимовив: я люблю твою маму, прийми це, не тебе, твою маму, і давай
більше до цього не повертатися і не тріпати нерви одне одному, ти ж велика
дівчинка.
І жодного разу не відвів очей, поки говорив.
Велика дівчинка пролежала всю ніч із сухими очима і порожньою головою, а вранці
натрапила на нього і маму на кухні. Вони цілувалися. Її знудило, і вона ледве встигла
забігти у ванну.
Місце в гуртожитку знайшлося. Мама просила повернутися. Потім, трохи часу
потому, дала їй гроші на квартиру.
Їй – 25, йому – 35, мамі – 45. Як не дивно, стосунки майже налагодилися. Вона
приходила в гості. Вони разом обідали, базікали і сміялися. Мамина сестра їй одного
разу сказала: Слава Богу, ти виросла.
Мама була щаслива, вона була спокійною, він був, як і раніше, гарний. Ні, він був дуже
гарний. Занадто. Вона ловила себе на думці, що всіх своїх шанувальників порівнює з
ним. І думка ця їй не сподобалася.
А потім у неї сталося нещасливе кохання. Безвихідне. Він був одружений і не
збирався йти з дому. А вона його любила. Чатувала біля роботи. Плакала. Не хотіла
бути «дружиною в обідню перерву». Усе відбувалося гірко, рвано, боляче. Він возив її
на море. Дарував подарунки. І дивувався, невже їй цього мало? Невже неодмінно
треба все це помістити в якийсь формат, попередньо походивши у фаті? І зубні щітки
в стаканчику. У нього це вже було. Навіть найбільше кохання перетворюється на
нудний захід, коли люди постійно миготять одне в одного перед очима, розв’язуючи
спільні побутові проблеми.
Вона не погоджувалася, вперто мотала головою. І пам’ятала, як її маму цілував
чоловік на кухні. А вона, дурепа, тікала у ванну, де її вивертало від відрази. Як вона
не розуміла, що життя удвох може бути іншим? Красивим. Спокійним. Справжнім.
Того року її штормило сильно. Вона рідко забігала додому. Кілька разів
перетиналися з мамою в кафе, кілька разів заїжджала до них. Мама трохи схудла.
Воно й зрозуміло – мама взагалі дуже серйозно за собою стежила. У мами, як і
раніше, був гарний чоловік, і вона, доросла і вже все розуміє, остаточно відчула свою
маму.
Їй – 28, йому – 38, мамі – 48. Їй підвернулася робота в іншому місті, і вона поїхала.
Точніше, роботу в іншому місті вона шукала сама. Рятуючись від колишніх важких
стосунків. Які вкрали в неї майже три роки життя.
На новому місці звикла. Заспокоїлася. І навіть зав’язалися романтичні стосунки з
колегою. Неодруженим і симпатичним. Ніби як треба було виходити заміж, дітей
заводити. І щось вирішувати зі своїм життям.
Мамин чоловік приїхав у відрядження в її нове місто. Вони пішли обідати разом. Їй
було легко і весело. Вона розповідала йому докладно про своє нове життя,
розпитувала про справи, про маму. Він відповідав. Вона перевела погляд на його
руки і гостро, фізично, відчула, як їй хочеться, щоб він її обійняв…
Він, здається, зрозумів. Замовк. Добирав слова. Боявся образити. Сказав усе-таки.
Він любить її, маленьку безглузду дівчинку, він знає і відчуває її біль, образи,
бажання, вони завжди будуть добрими друзями, і вона завжди зможе розраховувати
на його допомогу.
Обом було ніяково. Вона струснула головою і розсміялася: ну й справді, чого вона від
нього хоче?
А потім він їй зателефонував, і сказав, що мама захворіла, чекає на неї. Вона негайно
передзвонила мамі, у тієї був втомлений, але бадьорий голос. — Звичайно, моя
дівчинко, можна на вихідні. Не на ці, так, роби свої справи. Давай на наступні. Так,
буду рада тебе бачити, дуже скучила. А ти пробачила мені, раптом несподівано
запитала мама. Ну, за нього пробачила? Він тобі подобався, я побачила і зрозуміла
це відразу. І я сто разів пошкодувала, що так все вийшло. Ти пробач мені, будь ласка.
Найменше я хотіла заподіяти тобі біль…
А потім він знову зателефонував їй і сказав, що мама в клініці. І треба їхати. Через
два дні візьме відрядження і вона приїде. — Два дні – це ж не довго, правда? — Не
довго, приїжджай, якраз будуть аналізи і діагноз.
Вона приїхала. До мами вже не встигла. Він стояв у лікарняному коридорі з
порожніми очима. Красивий і нетутешній. Важко на неї подивився. І відвернувся до
вікна.
Після прощальної церемонії вона ходила привидом по квартирі. Перекладала речі,
бралася перемивати чистий посуд, заварювала по кілька разів і виливала остиглий
чай, вимила вікна.
Він теж чимось себе зайняв. Приходив пізно з роботи. Не вечеряв. Тихо пробирався
до спальні.
Вона одного разу, коли його не було, заглянула туди. Пахло маминими парфумами і
колишнім щастям. У неї занило серце, коли вона побачила мамині фотографії на
комоді, на стіні, на покривалі… Різко зачинила двері.
Подумала, що вона так нічого про них і не зрозуміла. Подумала, що вже ніколи й не
зрозуміє.