— Та все, розлучаємося ми, – заявила матері тридцятирічна Ольга, – вистачить,
скільки можна це все терпіти. Чоловік робити нічого не хоче, третій рік в будинку, а
він все на дивані лежить, а я просто втомилася. Добре, що на авантюру свекрухину
тоді не піддалася, інакше зараз без кута свого з дітьми залишилася б.
Оля вийшла заміж зовсім юною, як це буває, не слухаючи нікого навколо, вирішила,
що це кохання на все життя. Їй 18 років, йому 24. Жити стали у квартирі Олі, їй бабуся
залишила свою двокімнатну, поїхавши до старшої доньки в село, онуків панькати та
ближче до природи бути. Квартиру оформили ще до весілля за договором
дарування.
Майже одразу Оля опинилася в цікавому положенні, а потім, коли доньці було три
роки, зʼявився і братик. Чоловік тоді працював, заробляв непогано, вона сиділа
вдома, займалася дітьми та господарством. Усіх це влаштовувало, окрім свекрухи.
-Адже мене постійно дорікала Тетяна Костянтинівна, мовляв нахлібниця, навісила на
її сина двох дітей, ніжки звісила, проїдає увесь цей табір багато коштів, а синочок
надривається.
Тому, за логікою свекрухи Оля була зобов’язана відплатити добром сім’ї чоловіка:
продати свою квартиру і вкластися в будівництво будинку, в якому вони жили б усі
разом, зі свекрухою та її молодшим сином.
Ольга, бачачи, що за свекруха їй дісталася відмовилася навідріз. Хочу жити окремо,
квартиру не продаватиму і крапка. Чоловік жити з мамою теж не горів великим
бажанням, вона й так тягнула з нього гроші постійно.
— Твоя ледарка вдома сидить, ні копійки за все життя не заробила, а ти маєш
насамперед допомагати матері. Я тебе виростила сама, тепер твого брата піднімаю.
Ти повинен допомогти мені добудувати будинок. Яка відпустка з дітьми? Такі гроші,
нам якраз на сантехніку вистачить. Не вигадуй. Бач, втомилася вона!
І відпустка відкладалася ще на невизначений час. Діти Олі ходили в обносках, які
щедро від своїх подружок доставляла до будинку свекруха. Ользі зимову куртку
купували батьки, помітивши, що дочка у морози гуляє з дітьми у легкому пальті.
— І весь час закиди ці, що задарма їм, задарма мене одягають. Ага, одягли. Зарплата
у чоловіка велика, а доньку до першого класу допомагали знову зібрати бабуся з
дідусем!
Синові було 3 роки, коли Оля вирішила вийти на роботу. Інститут вона закінчила.
Влаштувалася бухгалтером у приватну фірму і справа пішла. Діти особливо й не
хворіли, тож без лікарняних вона була на доброму рахунку, незабаром і підвищення
отримала.
Стало жити легше. Змогла купувати дітям обновки, іграшки, сама одягнулася.
Чоловік, як і раніше, віддавав дві третину своєї зарплати матері. Свекруха заїкнулася,
що тепер треба більше віддавати, раз Ольга працює, але вона показала їй жирну
дулю. Це стало темою постійних нападів Тетяни Костянтинівни. Раніше була
дармоїдкою, а тепер стала жадібною:
— Навіщо тобі стільки барахла? І дітям нове вбрання накупила, вони виростуть і
викинеш. Тебе стільки років годували-поїли, а ти хоч копійку віддала! Нам меблі
треба купувати до будинку, та до переїзду готуватися. А вона шикує.
При цьому квартиру свекруха продавати свою не збиралася: ця спадщина для
молодшого сина. А будинок? А будинок навпіл. І не важливо, що будував його
фактично її старший син. Ольга в цю справу не лізла. Набагато гірше, що чоловік
раптом втратив роботу, а нову ніяк не знаходив. Знову у них на чотирьох була одна
зарплата, яку свекруха, що звикла до грошових субсидій, норовила відполовинити.
— Хитра ти. Мій син тебе 7 років утримував, а тепер ти його годуй 7 років. Він нам
грошей давав і ти маєш давати. За все потрібно платити в цьому житті. Не захотіла
квартирку продавати свою, а там і твого чоловіка спадщина! Мені терміново потрібні
гроші, у мене син до інституту йде на платне відділення. Тож давай.
Оля оплачувати навчання «братика» категорично відмовилася. А щодо будинку, то це
чоловіка спадщина, а не її. Чоловік, до речі, теж почав говорити словами матусі: “я
вас утримував, і ти зобов’язана”.
— Ага, утримував. В обносках ходили. І поки свекруха всі його гроші забирала, я по
дому все робила, дітей його вирощувала. А він лежить, іграшки грає. Ні посуд помити,
ні дітей до школи, зі школи відвести. Ходить на співбесіди іноді, але такої зарплати,
як була вже не пропонують, а на меншу не йде. Адже краще вдома сидіти.
І це не місяць, ані два. А два роки. І всі ці два роки Ольга, як білка в колесі, та ще й
постійно відбиває атаки свекрухи, якій треба грошей дедалі більше
.
— Дома я “заначку” тримала, у своїй білизні. Ну, було там тисяч 30, те, що премією в
конвертах на роботі давали.
Якось полізла в шафу розбирати, а грошей нема. Я до чоловіка, а він мнеться стоїть,
мати взяла каже. Виявилося, давно взяла, місяць тому. Прийшла до них, коли Оля
була на роботі та сказала синові, що не може бути, щоб його дружина не відкладала.
Та й знайшла. Жінка пішла до нахабної свекрухи, а вона сміється в обличчя:
— Добром просила, дай грошей, ти відмовила, от я і взяла. Твої? Це мої гроші, ти на
утриманні мого сина в декретах сиділа, тож я маю право і на зарплату твою, і на
заощадження! І не кричи, нема більше тих грошей, я оплатила навчання синові.
Олі в розпачі, прийшла додому і почала мовчки збирати речі чоловікові. Виставити
його довго не виходило, свекруха до хати приймати старшого, непрацюючого сина
відмовлялася. Втрутилися вже й батьки, батько приїжджав особисто із зятем
розмовляти. Той, звісно, і на роботу влаштуватись клятвенно обіцяв і захистити
родину від крадіжки свекрухи, але Оля прощати чоловіка вже не захотіла.
— 12 років, як у пеклі. Я замки змінила відразу, номери телефонів собі та дітям.
Свекруха намагалася скандалити, але я пригрозила, що заявлю про крадіжку тих
самих 30 тисяч у поліцію. Відстали, хоча невдячною дармоїдкою залишила мене по
всіх знайомих. Типу, коли чоловік заробляв, він мені був потрібен, а як перестав – я
його вигнала. Ага. Як заробленого чоловіком нам вистачало на сухі макарони і на
свекруху, яка вічно вимагає грошей.
Надивилася.
Вистачило