Ліда дуже любила неділю, особливо вона любила в цей день ходити по банкарелях, це такий виносний ринок на вулицях Риму, де можна купити навіть дуже гарні брендові речі всього за кілька євро.
Та багато вона на себе не витрачала, бо намагалася усе найкраще доньці і внучкам купити, заради цього вона в Італію і подалася, щоб їм допомогти.
Вчора Ліда отримала зарплату. В цьому місяці синьйор їй заплатив аж 1300 євро, бо вона не виходила на вихідні, а в і четверги і неділі сиділа з своєю літньою італійкою. Тисячу євро вона пообіцяла доньці віддати, а на 300 зараз на банкарелях щось з одягу їм купить. Внучки вже підросли, одній 14 років, іншій 12, дівчатка гарно одягатися хочуть, і дуже радіють, як бабуся їм щось модне передасть.
Раптом на банкарелях її хтось окликнув. Це була її подруга Марія. Ліда відразу помітила, що Марія була чимось засмучена.
Жінки сіли на лавочку, і Марія стала розповідати, як вона додому з’їздила. А її донька, якій вона всі гроші роками висилала, в хату її не прийняла, а відправила в літню кухню.
– Так прикро мені, Лідо, що словами не передати. Я ж 20 років тут заради них працюю, а я їм непотрібна. Тепер жодного євро нікому не дам, собі на житло складати буду, – каже Марія.
Жінка пішла, а Ліда задумалася. Вона теж через місяць у відпустку поїде, і вдома її не було чотири роки, то хто зна, що тепер на неї там чекає.
Додому Ліда їхала з острахом. Про всяк випадок жінка відклала собі кілька сотень євро, щоб квартиру яку зняти, якщо виявиться, що вона теж зайва в домі доньки.
Накупила Ліда усього так багато, що 8 сумок додому везла, довелося ще за багаж доплачувати, бо водії дозволяють лише 30 кілограм з собою везти. Але їй було не шкода, бо вона як уявила, як її внучки зрадіють, коли побачать обновки, то ніякі гроші вже стають не важливими.
Донька запитала Ліду, чи треба її зустрічати, бо чоловік на роботі. “Ну от, почалося”, – подумала про себе Ліда, але заспокоїла доньку, що все добре, водій обіцяв її з сумками підвезти аж до воріт їхнього дому.
Дорогою Ліда вже розглядала варіанти оренди житла на два тижні, поки вона у відпустці буде. Сумно було на душі, але Ліда для себе вирішила, що не вона перша, не вона остання, напевно, така доля заробітчанок.
Першими Ліду зустріли онучки, які вже з самого ранку стояли на воротах і чекали бабусю. Потім вийшла з хати і донька. Зять був на роботі.
Водій допоміг занести сумки до хати. Ліда стояла біля порогу, і не сміла зайти, тим часом подивляючись на літню кухню, і чекаючи, що зараз донька скаже, щоб вона відразу туди прямувала.
– Мамо, йдемо в літню кухню, – сказала донька, а у Ліди в грудях похололо. Вона відразу згадала Марію.
– Ходімо, сумно сказала.
Але щойно вона зайшла в будиночок, то оторопіла – все було чисто, прибрано, а навколо були її вишивки. Ліда, як і її мама, колись багато вишивали, і донька вирішила все це акуратно порозкладати, зробила такий міні-музей, щоб все збереглося для нащадків.
А потім донька маму в хату покликала, показала найбільшу кімнату на першому поверсі і сказала, що в цій кімнаті ніхто не живе, бо вона спеціально облаштована для Ліди.
На кухні на Ліду вже чекав смачний обід, донька приготувала мамині улюблені голубці, і бульйону зварила такого, як мама любить.
А поки Ліда ласувала улюбленими стравами, внучки влаштували їй показ мод – приміряли кожну одежину, яку привезла бабуся з Італії, проходили в обновках наче на подіумі, і щоразу цілували бабусю в щічку.
А ввечері повернувся зять з роботи, він насмажив шашликів і влаштував теплі родинні посиденьки.
Ліда була щаслива, бо ж не дарма вона стільки років в тій Італії гарувала. Добре, що діти у неї вдячні. Таким і не гріх допомогти.