Я навчалась в одному класі з дівчиною на ім’я Софія. Вона була звичайною школярко, нічим не відрізнялась від усіх інших, мала посередні оцінки, але їй вдавалося вирішувати найскладніші задачі і рівняння з математики. Вона перевершувала усіх на цьому уроці.
Час від часу Софія брала участь у різних конкурсах та олімпіадах серед шкіл, навіть займала призові місця. Матір Софії працювала у нашій школі прибиральницею і дочка завжди після уроків намагалась їй допомогти — разом з нею мила підлогу, прибирала у аудиторіях. Спочатку над Софією насміхалися, однак дівчина на це не зважала. Потім всім набридло її діставати, в старших класах стали з розумінням ставитися до Софії, навіть допомагали її мамі — приносили відра з водою, або тягали важкі парти.
Катерина Йосипівна викладала у нашій школі хімію, багато хто з учнів її недолюблював, позаочі називали її Йоською. Вона була корисливою, тому щоразу ввічливо спілкувалася лише з тими учнями, які мали багатих батьків. З тими, хто мав середній достаток, вчителька не спілкувалася. А Софію вона не любила зовсім. Якщо на уроці дівчина якось не так себе поводила, або не могла відповісти на запитання, то вчителька починала її вчити життю своїми принизливими тирадами — “ти нічого не досягнеш”, “така посередність не потрібна суспільству”, “такі, як ти роблять шкоду всьому навколо”. Софії діставалося сповна, порівняно з іншими “особливими” учнями, до яких Катерина Йосипівна говорила з непідробною добродушністю та привітністю.
Якось під час чергової своєї тиради, яка була адресована Софії, вчительці вдалося сильно образити дівчину. Вона сказала: “Зважай, що дочка прибиральниці ніколи не буде директором, так само, як дочка директора не буде прибиральницею!”. Я досі пам’ятаю ту фразу, навіть не уявляю почуття Софії у той момент, коли вона її почула.
Через 20 років мене запросили на зустріч випускників. На святі була і Софія. Також прийшли і деякі наші вчителі, навіть Катерина Йосипівна. Вона дуже постаріла, ніби висохла уся, але її характер не змінився. Вона відразу ж почала цікавитися чого ми досягли у житті. Звернувшись до Софії, колишня вчителька зіронізувала: “А ти чого досягла, сподіваюся, що підлоги не миєш?”. На що Софія спокійно відповіла: “Працюю у сфері краси”.
— О! То ти перукарка чи манікюрниця? — з насмішкою сказала Катерина Йосипівна.
— У мене мережа салонів краси, я її директорка, — стримано відповіла Софія.
Вчителька тут же посмутніла, її єхидна посмішка сповзла з обличчя. Вона собі місця не знаходила. Коли Йоська вирішила піти зі свята, хоча вона б ще залишилась, якби не її зміна настрою, то Софія люб’язно попросила свого водія підвезти колишню вчительку додому на розкішному авто класу люкс. Всю дорогу Катерина Йосипівна сиділа похмура, так сильно її вразило те, що вона почула.
Така життєва історія виявилась дуже показовою, тому нам всім слід подумати і зробити висновки.