В квартирі галасно. Це все передвесільна метушня. Для кожного, хто бере шлюб від великого кохання з справді тією самою людиною цей день викликає приємне передчуття події, хвилювання та невеликий страх за те, щоб все пройшло добре.
Так було і в квартирі Анни. Приїхали подруги, сестра, родички та, звісно що, найрідніша жінка в ї житті – мама. Поки мати з сестрою збирали речі, які треба привезти до ресторану, перукарка робила зачіску Анні, а візажистка красивий та ніжний макіяж.
Наречена дуже хвилювалась, адже готувалась до цього дня дуже довго та прискіпливо організовувала все так, щоб весілля пройшло ідеально. Руки тремтіли, коли думала про те, як вона нарешті дасть обітницю перед вівтарем, поставить свій підпис в свідоцтві про шлюб та вдягне своєму нареченому Оресту на безіменний палець золоту каблучку, а він те ж зробить для Анни.
Наречена залишилась сама в кімнаті. Всі пішли кудись по своїх справах, коли підготували до виходу наречену. До кімнати зайшла мама. Вона була сама не своя. Наче от-от і заплаче. В її руках стиснутий конверт, а кінцівки тремтять.
– Мамо, все добре? Що це таке? – запитала стривожена Анна.
– Доню… Будь ласка, прочитай. – Більше мама нічого не казала, а просто спостерігала за донькою.
Анна відкрила конверт, розгорнула лист паперу та стала читати його вміст.
«Дорога моя, люба донечко. Якщо ти зараз читаєш цей конверт стоячи в білій сукні та фаті, то це означає, що я вже на небесах. Я дуже шкодую, що не можу зараз бути з тобою в цей прекрасний день та побачити тебе у вбранні нареченої. Та й під вінець не проведу.
Проте я хочу, щоб ти пам’ятала: я тебе завжди дуже сильно любив, люблю та буду любити навіть після свого кінця. Ти прекрасна дівчина, неймовірна людина та моя улюблена татова доця. Ох, я ледве стримуюсь, пишучи це, щоб не побігти до тебе в обійми.
Я хочу дати свою останню настанову. І вона буде стосуватись твого майбутнього сімейного життя. Роблю це для тебе саме через лист, бо життя склалось так, що хвороба забере мене нещадно. То ж послухай мене будь ласка. А точніше прочитай все та запам’ятай.
Завжди поважайте з Орестом одна одного.
Повага – це основа ваших стосунків. Ніколи не ображайте один одну та не підвищуйте голос. Слова, що вилетять з ваших вуст в пориві гніву будуть ще довго розкривати рани та змушувати їх кровоточити. Тому вирішуйте всі побутові та не тільки суперечки розмовою.
Йдіть на компроміси.
Не може бути в парі так, щоб все було лише за бажанням одного з партнерів. Бо на те ви і партнери, щоб враховувати думку обох. Так, деколи доведеться поступитись принципом, чи своїм хочу. Але тоді прийде щастя в сім’ю.
Гроші – не головне.
Так, без грошей не можливо жити в нашому світі, але не ставте їх вище всього іншого. Час разом, життя на повну та здійснення мрій важливіше, ніж якісь там величезні статки. Повір мені, доню, я точно знаю, що за ті статки не купиш нічого важливого. Вони лише інструмент, а на інструменті зациклюватись не варто.
Все. Начебто все сказав що хотів. Тому, сонечко, вступай в подружнє життя щасливою, з моїм благословенням та знай, що я завжди з тобою. В твоєму серці та спостерігатиму за тобою з небес.
Мама потім передасть від мене подарунок. Люблю тебе, Анночко. Твій завжди молодий татусь.»
Анна розревілась, як мале дитя. Макіяж вже було зіпсовано, але її те не хвилювало, адже вона змогла отримати батькове благословення. Так, через лист, але отримала. Найважливіший лист в її житті.
Підійшла мати. Вона не знала, що там написано в листі було, але коли пробіглась очима по ньому, вправно розбираючи кривий почерк батька, який вона мало не єдина розуміла, серед всіх людей, та розридалась так само, як і Анна.
Пізніше листа прочитав і Орест. І хоч він притримувався стереотипу, що чоловіки не плачуть, але все одно він жива людина з емоціями, тому також пустив сльозу.
Згодом мама передала молодому подружжю подарунок, який підготував батько Анни. То були ключі від квартири. Власної квартири Анни. Але краще б він був живий та здоровий разом з ними на святкуванні.