Дід Олег поклав корівці сіна, погодував качок. Він вже збирався йти набрати у відра води, як раптом почув, що його гукають.
– Олеже, чуєш, Олеже! Оле-же! – почувся голос його дружини баби Каті.
– Ти чого галасуєш, Катерино! – дід Олег зайшов на кухню і зиркнув на дружину.
– Чого галасуєш, чого галасуєш, – роздратовано відповіла баба Катя. – Того й галасую, що все, Олеже! Все! Біда, Олеже, біда!
– Яка така біда? Що ти таке кажеш? Знову щось тобі твої подруги-пліткарки наговорили, чи щось сама вже придумала?
Баба Катя сіла на стілець.
– Жарти свої, другу своєму Степану залиши, а мене серйозно послухай!
Дід Олег зітхнув, сів навпроти дружини, склав руки і навмисне серйозно глянув на дружину:
– Кажи, Катерино! Я уважно слухаю!
– Припини, Олеже! Скінчилися, кажу, твої жарти! Значить так! Ольга Мироненчиха дитину чекає! Ось!
Дід Олег хитро посміхнувся.
– Мені, Катерино, звісно, все це дуже цікаво! Дякую тобі за те, що ти мене вчасно поінформувала! А тепер, Катю, можна я піду на подвір’я? Тому що, Катю, окрім мене ніхто хазяйство наше не погодує!
Баба Катя побіліла.
– Ти, Олеже, мене взагалі слухаєш? Ольга, кажу, Мироненчиха дитя матиме!
– Та мені, що від цього! Чого ти від мене хочеш? Чекає, значить народить! – дід Олег зіскочив зі стільця, явно маючи намір піти.
– Та ти чому такий нерозумний! Ольга від нашого Максима дитину чекає! Зрозумів тепер?
Дід Олег, з круглими від подиву очима, знову сів на стілець.
– Це хто тобі таке сказав? Знову сорока на хвості принесла?
– Ніяка не сорока! Мені Олена, мати Ольги, сказала! Добре хоч не привселюдно, а вбік відвела. Так і сказала:
– Ольга плаче, але дитя, твердо сказала, залишить.
Ось що тепер робити, Олеже? Адже Максим наш здається зовсім не з Ольгою… Зі Світланою він зараз. А Ольга як же ж, га Олеже? Дитина ж як?
З діда Олега зійшов увесь його жартівливий настрій.
Трохи подумавши він повільно, але твердо промовив:
– Значить так, Катерино, сиди вдома і носа свого нікуди не пхай. Я зараз переодягнуся і схожу до Мишка Мироненка. Той чоловік хороший, зрозуміє. У нього все довідаюсь, повернуся і тобі все розповім, а ти сиди вдома і чекай мене! Зрозуміло!
Баба Катя кивнула головою на знак згоди. Вже хто-хто, а вона чудово знала, що дід її хоч і балагур, але в серйозній ситуації йому краще не суперечити.
Дві години в очікуванні чоловіка баба Катя провела сидячи на тому самому стільці і обмірковуючи ситуацію, що склалася.
Максим, онук баби Каті та діда Олега, був весь у діда.
Балагур і веселун.
Душа компанії, так би мовити, та й зовнішністю Максим був один в один дід в молодості, але все ж таки одна відмінність у діда й онука була і відмінність досить вагома.
На відміну від діда, Максим був дуже легковажним і якщо дід, у серйозних ситуаціях, сам ставав серйозним, то онук до всього ставився легко і весело.
Батьки Максима через слабість його батька вирішили переїхати в місто, а Максим залишився в батьківському будинку.
Працював він тут же в селі, водієм на місцевій фермі. Заробляв непогано, допомагав батькам, а в іншому жив у своє задоволення.
У бабусі з дідусем бував він досить часто, майже щодня. Допомагав по господарству, ходив із дідом на риболовлю, чи просто забігав на бабусині пироги.
Загалом, хлопець він був непоганий, але на бабусину біду, дуже вже не серйозний.
Баба Катя вже втомилася йому твердити, що пора заводити сім’ю і ставати серйозним, але Максим тільки жартував і казав, що всьому свій час.
– Все! Настав, мабуть, час! – подумала баба Катя і їй чомусь стало дуже прикро за ще ненароджену дитину.
– Несправедливе життя! Ох, несправедливе! От коли мати з батьком його так… Не по любові… То яке життя в них буде? Лихо одне, а не життя… Ну й нехай не живуть! Нехай! А у маленького бабуся з дідусем завжди будуть! Зроду ми малюка не залишимо! – так міркувала баба Катя поки чекала діда Олега.
Дід Олег повернувся затемна і помітно веселий…
Іншим разом баба Катя обурилася б, але зараз їй було зовсім не до того. Їй треба було якнайшвидше дізнатися новини по які ходив дід Олег, але той як на зло тягнув.
Нарешті, попивши води, дід Олег почав говорити.
– Катерино, я тобі казав, що ти в мене дуже хороша жінка?
Баба Катя здивовано подивилася на чоловіка.
– І що?
– Так ось, Катерино, жінка то ти хороша, але нерозумна!
– Що?
– Та нічого, Катю, нічого. Розкажи мені, Катю, свою розмову з Оленою. Тільки всю, Катю, розкажи. Як все було!
Баба Катя підозріло глянула на чоловіка.
– А навіщо тобі це, Олеже?
– Треба, Катю, треба!
Баба Катя задумалася, намагаючись згадати всі подробиці розмови з Оленою.
– Ну, дивись, – почала баба Катя. – Значить прийшла я в магазин. Думаю цукерок прикуплю, хліба знову ж таки буханець треба, а все чому? Бо дехто ці самі хліб як насіння їсть! А я ж тобі, Олеже, казала! Не можна у твоєму віці стільки хліба! Так ні…
Дід Олег гучно зітхнув:
– Ближче до справи, Катю!
Баба Катя ображено замовкла, але через деякий час все ж таки продовжила.
– Ну, значить, прийшла я в магазин. Олена мене як побачила, так одразу вбік і відвела і ось значить… Каже вона… Мовляв, чи ти знаєш Катерино, що моя Ольга в положенні. Я щось здивувалася, але вигляду не подала! А потім вона каже, мовляв, Ольга плаче, дитя залишатиме. А-а-а! Ще каже, татусь ніби дитя не хоче, ось через це Ольга і плаче.
Ну я їй звісно поспівчувала, а вона візьми та й скажи, що, мовляв, хоч Максим ваш сімʼї не хоче, я ж їй казала, але який, каже, хлопець хороший!
Ось поговорив, каже, з Ольгою і тій одразу полегшало. Весь вечір у кімнаті Ольги шепотілися, от як Олена сказала!
Отут я, Олеже, й зрозуміла! Татусь той, ну батько Ольгиного хлопчика, це наш Максим! Бо навіщо б він до Ольги приходив, ще й увесь вечір з нею шепотівся.
Ось так ось, Олеже! Треба нам з Максимом поговорити чуєш, Олеже? Може все ж таки одружиться… Стерпиться – злюбиться…
Дід Олег похитав головою.
– Ну значить так, Катю… Слухай мене сюди… Я ж тобі, Катю, кажу, що жінка ти дуже хороша, але! Є в тебе, Катю, одне велике АЛЕ!
Так ось, ти дуже любиш додумувати. Та так, що я щоразу дивуюсь як тобі це вдається! Ти не розібравшись, створюєш такі карколомні сюжети, що будь який письменник позаздрить.
Так ось, Катерино, чому ти не задумалася про те, що Максим з Ольгою однокласники і все своє дитинство провели разом?
Баба Катя ніяк не могла зрозуміти, що хоче від неї чоловік, але про всяк випадок вирішила з ним не сваритися, тому якомога спокійніше відповіла.
– Ну і що з того? Однокласники що, дітей не народжують?
– Народжують то народжують, Катю, справа ж зовсім не в тому. Чому ти, Катю, Олену не дослухала, а помчала одразу повідомляти мені таку важливу новину?
– А що там дослуховувати? – пробурмотіла баба Катя, – Там все і так ясно!
Дід Олег знову зітхнув.
– Гаразд, Катю, тебе все одно, не переконати. Ну слухай, Катю… Значить так… Максим наш Ольгиній дитині зовсім не батько, а прийшов він щоб підтримати подругу дитинства, яку кинув Миколка, ну це вже справа не наша. Це, Катю, достовірна інформація! Достовірна! А не твої домисли!
Баба Катя здивувалася.
– Оце так поворот! – подумала вона. – Ну ти дивись знову з правнуком нам не щастить! Хоча…
– Чому я це знала? – запитала баба Катя. – І взагалі, Олена говорила і очима підморгувала, от я і вирішила, що вона мені на Максима натякає! До речі, а чому це онук у нас сьогодні не був? Може трапилося щось?
Дід Олег підвів очі догори.
– Ні, Катерино! Ти невиправна! З Максимом добре все… Був я в нього, розмовляв із ним. На втіху тобі можу сказати… Максим одружується! Але не на Ользі, а на Світлані! Він хотів сам тобі розповісти… Ну, раз та то так вже,…
…Баба Катя йшла з дитячого садка, звідки тільки-но забрала свого правнука Олежика, сина Максима та Світлани.
– А знаєш, бабусю, ми скоро поїдемо в магазин! – розповідав Олежик бабусі останні новини. – До міста!
– Та ти що! Мій ти зайчику! А що будете купувати?
– Дитинку!
Баба Катя від несподіванки зупинилася.
– Кого, кого? – перепитала вона онука.
– Дитинку, бабусю! А ти поїдеш із нами? А знаєш там зоопарк є! Ми туди їздимо! Там тигр і жирафа! Уявляєш, бабусю? Справжня жирафа!
– Так-так, зайчику мій! Так-так!
Решту часу баба Катя слухала онука на пів вуха. Вона міркував у кого б дізнатися точну інформацію про цю саму дитинку, по яку онук із сім’єю зібралися їхати в магазин.
Дід тут явно не помічник! Тож треба йти іншим шляхом… І баба Катя знала – же хто-хто, а вона цей шлях обов’язково знайде…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.