Одружилися ми з моїм чоловіком ще в далекому 82-му році. Мені ще було тоді всього 19 років, а чоловікові 25 років на той час. Через два роки народився у нас син, а ще через півтора – дочка. Ось тоді нашій родині дали квартиру – хорошу, велику трикімнатну, не без блату, звичайно. Заради неї ми навіть погодилися переїхати в передмістя з центру, від моїх батьків. Радості у нас від того не було меж. У 90-х роках ми приватизували свою квартиру і прекрасно зажили, виховуючи своїх власних дітей.
Треба сказати, що маленькими наші діти були дуже дружними та слухняними. Нашу сім’ю всім в приклад ставили. Син виходив гуляти і ніколи не залишав сестру, «виховуючи» її в хлоп’ячій компанії. Якщо її хтось посміє образити, брат відразу вступався за неї. А вже коли діти наші підросли, у них вже стала своя збірна компанія: з дівчатами і хлопцями. Тоді вони були ще дуже дружні: ділилися секретами, допомагали один одному, радилися. Якщо дітям перепадало від нас – то обом відразу, тому що вони завжди трималися разом, завжди були поряд.
У 2005 році першою вийшла заміж наша донька, а син трохи пізніше – в 2008, пішли онуки. Спочатку всі сім’ї дружили між собою, але потім почався лише суцільний розлад. То зятеві щось не подобається, то невістці, а наші діти своїм другим половинкам почали годити і, відповідно, стали сваритися вже самі між собою. Їх стало складно разом збирати. А вся справа в тому, що у двох невлаштованість в житті: син хвилюється, що у нього відберуть квартиру, за яку він зараз платить кредит, тому, що два рази вже міняв роботу, а дочка боїться, що зять з непростим характером може в будь-який момент попросити її з дитиною піти з власної квартири. У всіх одні хвилювання.
Нещодавно син прийшов до нас з батьком і каже: «Загалом, батьки, давайте зробимо так: ви обоє напишете на нас з сестрою заповіт на свою квартиру на дві частки, щоб все було порівно, інакше ми з сестрою взагалі ворогами станемо, розсваримося повністю. Так нам буде спокійніше і надійніше жити. Якщо що, то ми її продамо і поділимо навпіл, а то ми в судах розсваримося з нею легко». Я аж сіла! Це що значить: «Якщо що?» Які наші роки з батьком? Йому всього 63, а мені ще 57! Ми ще в доброму здоров’ї і працюємо, самі себе забезпечуємо повністю. У нас ще безліч планів попереду, навіть в плані подорожей, а вони вже квартиру нашу ділять між собою? На той світ хочуть відправити?
Дзвоню дочці дізнатися, чому з таким проханням до нас прийшов її брат? Вона зам’ялася, каже, що у нього і так кредит, в будь-якому випадку щось своє буде, а вона у чоловіка навіть не прописана, живе на пташиних правах. Ага, значить, у них вже суперечка почалася за спадок, і думаю, що ініціатором стала дочка. Ви не уявляєте, як нам з чоловіком стало неприємно. Ось за що так з нами? Вони ж добрими були в дитинстві, любили та поважали одне одного!
Розповіла на роботі про свою проблему, щоб порадили люди хоч щось. Хтось знизав плечима, хтось нову плітку придумав, але одна мудра жінка мені сказала, щоб я шукала коріння зла не в своїх дітях, а в їх других половинках. Тільки вони можуть посварити сім’ю заради свого блага, заради квадратних метрів, так що краще написати заповіт і заспокоїтися. А я не можу – я дуже вірю у всякі прикмети. Думаю – ось напишемо ми той заповіт і щось трапитися. Я ще планую жити щасливо з чоловіком, на відпочинок за кордон кудись з’їздити, чому я маю з чоловіком постійно забезпечувати своїх дітей?