Степан у шлюбі поводився не найкращим чином, але я все терпіла заради нашого сина. Я завжди думала, що синові потрібен батько. І я мала рацію в тому, що батько потрібен, тільки чоловік частенько забував не тільки про мене, але і про свої батьківські обов’язки.
Я б і далі терпіла, якби не дізналася, що у чоловіка є інша. Це стало причиною того, що я вирішила піти від нього.
– Я йду від тебе і подаю на розлучення – сказала я чоловікові і відчинила дверцята шафи з одягом. – Допоможи мені речі зібрати!
– Сама збирай… – І собаку свою не забудь, нікому непотрібну – гаркнув чоловік з кімнати. Чоловік гаркнув, а собака заскиглив… Наш 7-ми річний син стояв і дивився на все це, не розуміючи, що відбувається.
– Синку, збирай іграшки і одягайся, ми поїдемо до бабусі – не відволікаючись від складання речей, відповіла я.
По дитині було видно, що він нікуди не хотів їхати, і найцікавіше, що його батько нас не зупиняв. Ну нехай мене, але він не вважав за потрібне зупинити мене навіть через сина.
Навпаки, він згріб весь мій одяг з шафи, і викинув в під’їзд. Слідом вилетіла коробка з іграшками сина і собака… Двері перед нами зачинилися. Потім наші спільні знайомі розповіли мені, що чоловік привів в наш дім іншу жінку.
Відтоді ми не бачилися майже 20 років. Нещодавно він заявився, з букетиком, миритися… У мене давно інша сім’я, син уже закінчив університет, зараз працює на гарній, престижній і високооплачуваній роботі. Про тата весь цей час ні слуху ні духу не було. Ми про нього ні разу навіть в розмові не згадували, наскільки нам було неприємно згадувати те, що з нами сталося 20 років тому.
Степан просто подзвонив у двері, я відкрила, стоїть посміхається…
Від несподіванки я покликала сина: – Іване, іди подивися хто прийшов…
Син вийшов з кімнати, він у мене великий виріс, значно вищий за тата…
– Привіт, синку. Впізнав? – мій колишній чоловік прямо засяяв, дивлячись на сина.
– Звичайно, впізнав, тату – кивнув Іван. – І знаєш, я тільки зараз зрозумів справжнє значення цього слова, яким ти нас проводив… Ти назвав нашу собаку непотрібною… Так от, тепер ти теж нам непотрібний…
З цими словами син зачинив перед ним двері. Я і подумати не могла, що 7-ми річна дитина, запам’ятає ту сцену на все життя. Але думаю, що мій чоловік це заслужив. Навіть я його пробачила, а син, виявляється, ні.