Забрав дружину у брата.
Андрій їхав в гості до брата. Вони не бачилися, напевно, років близько десяти. Вони з дитинства були не розлий вода, але доросле життя їх розвело, розкидало по містах і селах. Джерело
Антон залишився в рідному містечку, влаштувався в таксі, шоферував потроху, а Андрій поїхав на південь і влаштувався там. Набудував гостьових будиночків і брав туристів щоліта. Справи начебто йшли в гору.
Одного тільки не було у Андрія – повноцінної сім’ї. Ніяк не знаходилася та, яка б припала до серця. Швидкоплинні захоплення заради задоволення чоловічих потреб – ні більше, ні менше.
Антон навпаки одружився рано і вже обзавівся дитиною – у нього підростав п’ятирічний син. Андрій багато разів запрошував брата з сім’єю відпочити біля моря, але той все так і не зібрався.
А тепер він і сам так скучив за рідними краями, що вирішив вряди-годи вибратися.
На вокзалі його зустрів брат. За цей час він сильно змінився. Нічого юнацького в ньому не залишилося – це був справжній чоловік з обвітреним лицем і широкою посмішкою. Брати обнялись, поплескали один одного по плечу і вирушили до Антона додому.
Там старший брат нарешті познайомився з дружиною молодшого. Миловидна худорлява жінка з сумними сірими очима. Вона відразу сподобалася Андрію. Та й синок у них був чудовий.
Чоловіки сіли за накритий стіл і почали відзначати зустріч. Дружині за стіл брат чомусь сісти не дав. Вона тільки підносила частування і забирала брудні тарілки.
Застілля тривало досить-таки довго. Але жінка спати чомусь не йшла, хоча було видно, що вона втомилася.
Коли вона все-таки пішла в спальню, то мало не через п’ять хвилин підпилий Антон відправився за нею. З кімнати стали лунати його крики і тихий голос Анни. Потім шум став голосніше, і Андрій все-таки вирішив втрутитися.
У кімнаті він застав картину – ридаючу Аню і брата, що замахується на неї. Андрій не міг не втрутитися.
Андрій вийняв з кишені носовичок і простягнув жінці. “Давно це у вас так?” – запитав він у зовиці. “З весілля”, – тихо відповіла та. “І що тебе тримає?” – запитав Андрій. “Я його боюся і мені нікуди йти …”
“Збирайтеся, – раптом несподівано для себе вимовив чоловік, – поїдете до мене. Поживете в гостьовому будиночку, Ігорьок фруктів наїсться, в морі накупатися, а там що-небудь придумаємо”.
Жінка зібралася швидко, мабуть вкрай їй набридли вічні пoбої чоловіка. Антону Андрій подзвонив тільки вранці, коли вони були вже далеко від рідних країв. Пояснив, що дружину свою він більше не побачить, навіщо вона йому, якщо, все одно, він вважає її річчю.
А Аня Андрію все більше подобалася. Чим більше він з нею спілкувався, тим більше це розумів.