– Ірино, я з якихось не зрозумілих причин не міг зняти гроші з банківського рахунку, – сказав по телефону своїй дружині Тарас.
– А я заблокувала тобі доступ до цього рахунку, – відповіла дружина.
– Для чого це ти зробила так?
– Тому що рахунок наш називається “накопичувальним”, і ти не вмієш економити зовсім, ти лише витрачаєш.
– Чудово, але так як ти чомусь вирішила, що головна по нашим фінансам в сім’ї, то перерахуй, будь добра, на мою картку 10 тисяч гривень, – сказав Тарас.
– Я не буду цього робити, адже ми з тобою ніякі витрати не обговорювали.
– А там і немає про що говорити, я обіцяв допомогти своїм батькам – тато взяв відпустку і збирається чистити колодязь на дачі, йому потрібні гроші.
– Чому потрібно платити за чистку колодязя, коли ми ним не користуємося, і батьки користуються ним мало на дачі? В основному до них завжди сусіди бігають, от тепер хай вони до сусідів ідуть! – запитала Ірина.
Адже батьки запрошували Тараса на дачу лише тоді, коли потрібно щось зробити: полагодити паркан, пофарбувати будинок, відремонтувати дах або покосити скрізь.
Ще коли була молодою зовсім, відразу після заміжжя, Ірина часто працювала на дачі свекрухи, але швидко зрозуміла, що вони з Тарасом там працюють, а вирощений та зібраний свекрами урожай сестри Тараса обидві возили в місто на своїх машинах.
Звісно, що після такого, вона відмовилася там працювати і після цього туди більше не приходила.
– Чому я маю знову їхати сам до батьків копати картоплю? – запитав її якось тарас. – Невже важко допомогти мені?
– За весь час, що ми там працювали допомагали, твоя мама не дала нам жодної картоплини взагалі, жодного пучка цибулі чи іншої зелені. Чому я маю туди їхати?
– Але у нас же в погребі в гаражі завжди багато овочів – вистачить на всю зиму. Для чого нам більше? – не розумів чоловік.
– А звідки вони беруться, хіба ти не знаєш? Мої батьки нам їх дають, з села привозять. Тому я зараз поїду до своїх батьків копати картоплю, якщо твоя ласка, можеш теж приєднатися до нас, – відповіла Ірина.
Ірина була не проти, щоб її чоловік допомагав своїм батькам, працюючи на них на дачі. Але в якось Тарас чомусь вирішив сам, не порадившись з дружиною, може надати мамі й татові фінансову допомогу – зняв з їх банківського рахунку 20 тисяч гривень і віддав їх мамі. Вони на щось їм дуже були потрібні.
В результаті сім’я, на жаль, залишилася без відпустки, на яку Ірина відкладала цілий рік. Грошей, що залишилися на рахунку, просто не вистачало, адже вони теж планували витрати і для сім’ї.
Після цього дружина заблокувала Тарасові доступ до їхньої картки.
Тепер Тарас знову хотів допомогти батькам, почистити потрібно колодязь, він пообіцяв дати 10 тисяч гривень татові і допомогти йому.
Тарас переконує дружину, що не зважаючи на те, що в нього є дві сестри, але він один син в батьків і він чоловік, тому має допомагати більше мамі й татові, а не його сестри, жінки.
Та Ірина пояснила, що в них донька є, про неї потрібно дбати, вона в школу ходить, вже зараз потрібно для неї гроші відкладати і на гуртки та танці донечка хоче, тому потрібно і про це подбати.
– Але ж я обіцяв мамі й татові, тато вже час знайшов, розпланував все, вони сподіваються на мене. Я ж їх син, не можу батьків своїх підвести. Та й ті гроші розтратяться швидко. Хіба то вже така велика сума зараз?
– Ти маєш на увазі, що я збираюся витратити їх на всякі дурниці? Ні! За заняття дитини також потрібно платити. Отже, ти даремно обіцяв те, що не зможеш виконати.
– Ви порівняли – якісь танці і криниця, вода питна для батьків! Так, якщо я скажу це батькам, вони будуть сміятися з мене і ображатися за це! – обурився чоловік.
– А в моєму розумінні все виглядає зовсім по-іншому: інтереси нашої донечки і якась криниця для чужих мені людей, бо там лише сусіди по воду ходять! – відповіла Ірина. – Твої сестри там більше воду беруть зі своїми чоловіками ніж ми з тобою то хай виділять гроші батькам на чистку криниці!
У Тараса було дві сестри: старша – Людмила і молодша – Ольга. Обоє заміжні. У Людмили вже було троє дітей, а у Ольги – двоє.
Свекруха завжди дорікала Ірині в тому, що вона народила лише одну доньку, а Людмилу та Ольгу ставила їй за приклад:
– Мої дівчата молодці, приємно дивитися на їх сім’ї: у Ольги син та дочка, а у Людмили троє синів! А ти одній дитині не знаєш, що й вигадати! Танці, англійська! Ви стільки грошей викидаєте на вітер, що я зрозуміти не можу.
Тарас неодноразово говорив з дружиною про другу дитину, але поки вони були ще молодими і жили з батьками, потім в орендованих квартирах, Ірина не погоджувалася.
У нинішню трикімнатну квартиру вони переїхали, коли їх донечка пішла в перший клас: мама Ірини успадкувала двокімнатну квартиру, і батьки її відразу переїхали туди, віддавши свою квартиру сім’ї Ірини.
Поки вони переїжджали, поки облаштовувалися, думали про поповнення сімейства, але в той момент Тара, на жаль, втратив роботу – підприємство, де він працював, змінило власників.
Два роки пошуків, підробітки то тут, то там. А коли все знову стало стабільним і трохи прогнозованим, Ірині було вже тридцять п’ять, і вона подумала, що це не дуже вдалий вік для того, щоб мати дітей, адже це нелегко досить.
Свекруха ще трохи буркнула, виказувала своє незадоволення вічне, але начебто заспокоїлася згодом. Ірина зітхнула – їй вже набридло слухати розмови під час сімейних застіль про те, що їм з Тарасом “не буде кому дати склянку води в старості років”:
– От у нас троє дітей з батьком, ми скоро вийдемо на пенсію з батьком, звільнимося з роботи – буде кому нас утримувати, – сказала якось свекруха. – У нас з батьком залишився рік до пенсії. Тож готуйтеся, діти, ми раніше вам допомагали, а тепер ваша черга вже допомагати і утримувати нас.
Ірина, чесно кажучи, думала, що це лише пусті розмови: у свекрухи, не дивлячись на вік, дуже мало стажу, на нормальну пенсію вона точно не потягне.
У свекра справи йдуть краще, але в його роки чоловіки все ще важко працюють та тримаються за роботу.
Але одного разу Тарас прийшов додому зі звісткою.
– Влітку мама моя виходить на пенсію, а восени тато виходить на пенсію. Вони вже порахували, скільки нам доведеться перераховувати грошей їм щомісяця, щоб допомогти.
– Ти жартуєш, чоловіче? – Ірина могла тільки сказати.
– Ні. Людмила буде давати мамі тисячу гривень, Ольга – тисячу, а ми з тобою – тримаємо давати.
– Цікаво виходить. І ти погодився? – запитала дружина. – Чому така різниця?
– У нас одна дитина з тобою, а у сестер більше, – пояснив Тарас.
– А ти, отже, найбагатший, виходить? Ти очікуєш, що я тоді нагодую тебе, куплю тобі одяг і взуття, заправлю твою машину?
– Як ти думаєш, я маю відмовитися від допомоги батькам, коли вони самі про це просять? – спитав Тарас.
– Потрібно допомагати тим, хто цього потребує. Твої батьки досить здорові і працездатні люди, і я не думаю, що ми повинні підтримувати їх лише тому, що вони вирішили не працювати і гроші брати у нас – це перше. А по-друге: нам завжди допомагали лише мої батьки, а коли ти був без роботи, твої мама й тато нам навіть не давали гроші в борг. Все у них завжди було лише для твоїх сестер. Я не ображалася на це і ніколи не розраховувала на їхню допомогу. Але й допомагати їм я не збираюся.
– А я збираюся, бо це мої батьки, – несподівано твердо сказав тарас.
– Це добре. Хочеш бути добрим? Давайте це зробимо, але за свій рахунок. Твоя мама нещодавно вийшла на пенсію? Давайте подивимося, як це буде виглядати. Твоя зарплата – післязавтра. Ти відразу перераховуєш мені гроші на дитину, а потім робиш, що хочеш. Ти можеш зібрати свої речі вже сьогодні.
– Навіщо? – Тарас так і не зрозумів.
– Тому, що орендувати квартиру тобі все одно потрібно. Не забувайте про те, що за комунальні послуги доведеться платити. Потім жити ще місяць тобі потрібно за щось. І знаєш, я сумніваюся, що у тебе залишиться три тисячі, щоб віддати батькам.
– Так ти мені натякаєш просто, що я живу у твоїй квартирі? – Тарас образився.
– Ні, просто хочу нагадати, що Людмила, твоя сестра, отримала квартиру твоєї бабусі та батьків, а вони дали Ользі гроші на перший внесок, щоб і вона мала квартиру. А тобі що? А тобі нічого, бо ти чоловік і сам себе маєш забезпечити житлом. Але чомусь мої батьки тебе забезпечили.
Після цієї розмови подружжя два дні не розмовляли. На третій день Тарас, прийшовши з роботи, сказав:
– Батьки вже шукають собі підробітки на пенсії. Їх зяті сказали сказали, що не збираються підтримувати тещу і тестя, бо самім зараз важко.
– І знаєш, я в цьому зовсім не сумнівалася, – сказала Ірина.
Але найгірше те, що через деякий час Ірині та Тарасові його батьки і їх родичі дорікнули, що подружжя відмовилося допомагати батькам і вони змушені на пенсії ще працювати. При цьому до сімей Людмили і Ольги претензій не було.
А ви як вважаєте, Ірина тут не права і треба допомагати батькам-пенсіонерам? Чи варто дбати про свою сім’ю і власних батьків, якщо лише вони тобі допомагали, а на свекрів таких не звертати уваги?