З чоловіком Павлом ми маємо двох дітей: старший син Василь і молодша донечка Марічка.
Коли наш син привів до нас додому свою дружину, нашу невістку, я не дуже була нею задоволена, зізнаюся чесно, вона зовсім нічого не вміла робити, не привчена була до роботи. А ми з чоловіком люди працьовиті ще з дитинства обоє, я такого ніколи не розуміла, щоб вже в такому віці жінка могла лише картоплю зварити чи посмажити та омлет приготувати, або салат накришити. Але я собі мовчала, бо Софія – сирота.
Будинок у нас великий, тому ми з чоловіком Павлом відразу синові сказали, нехай поживуть у нас, якщо хочуть, місця наче вистачало, бо шкодували не так його дружину, як свого Василя, адже розуміли, що йому потрібно платити буде за житло, а це означало, що йому доведеться більше працювати.
Марічка дуже подружилася з дружиною Василя, і коли я в сімейних бесідах, за відсутності невістки, розповідала, як я нею незадоволена, то Марічка завжди була на стороні Софії. Мені це не дуже подобалося, адже вона моя рідна донька, має розділяти мої погляди, тим паче в таких речах.
А потім, зрештою, я стала мовчати, бо ні мої власні діти, ні мій чоловік мене в цьому не підтримували жодного разу. І хоча мені не подобалося багато чого в дружині мого сина, але мені навіть не було з ким поговорити про це, бо вся родина добре ставилася до неї, любили усі її.
А потім Софія сама стала горнутися до мене: я в хлів – вона за мною біжить щось допомагати, я готувати беруся борщ – вона мені капусту кришить, картоплю чистить, моркву несе.
А якось Софія несла в хату дрова, я бачила, що їй важко, але вирішила не допомагати, нехай старається трохи, вчиться сама, а то геть нічого не вміє, все показувати потрібно. А вона того разу неправильно стала на ногу, а потім ще довго лежала і кульгала трішки, але до вечора й слова мені не сказала, не поскаржилася жодного разу, лише розказала тихенько Василеві, коли той прийшов з роботи. Видно важко було їй ходити, бо в той вечір він носив їй все у кімнату. Софійка з кімнати не виходила сама.
А я ту ніч зовсім не спала. Мені стало так шкода цю дитину, розуміла, що й моя вина є у тому, адже якби я їй тоді допомогла, все склалося б інакше. Я вирішила нічого їй не допомагати, не підказала нічого, і це відбулося з моєї вини.
А вранці Софія прокинулася і взялася готувати сніданок, видно було, що їй важко стояти, давалася в знаки нога і вчорашня ситуація. Я подивилася на свою невісточку іншими очима. Стало шкода, що вона одна, ні батька, ні матері, нікому не має діла до неї, нікому навчити чомусь. Сама маленька, тендітна, рученята ті такі тоненькі, все так швиденько роблять, хоча не все вдається їй. Я полюбила її, як свою дитину, сама не можу пояснити, що в мені ось так різко змінилося.
Відтоді я всьому стала вчити Софійку, коли щось не виходило, ми разом з нею сміялися з усього, разом все виправляли. Тепер у мене дві донечки і один син. Не даремно люди говорять, що мудра свекруха знайде собі рідну донечку, а нерозумна – і сина може втратити.