Добу стік ав кр0.ов’ю: війс ьковий із Чернівців, який втрат ив ногу, мріє про якісний протез
п0трібна д0помога терм1нов0….
35-річний черні вчанин Андрій Дашкевич після півто рарічної служби у війську в липні цього року отримав тяжке поран ення під Бахмутом.
Захиснику ампуту вали ногу. Нині він лікується в Івано-Франківській ОКЛ і вже третій місяць страждає від фантомного болю, який відчуває постійно. Серед його найб лижчих прагнень – стати на ноги й отримати якісний протез.
Своєю історією військовий поді лився у проєкті “Сталеві духом”.
Чоловік пішов на війну добров ольцем 24 лютого 2022 року. Брав участь у звільненні Харківської області, а відтак воював на Донеччині аж до поранення.
Поранення Андрій Дашкевич отримав 15 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на околиці Бахмута. Потрібно було висунутися на зазначені рубежі, зайняти кругову оборону і чекати вказівок. Але пішло не зовсім так, як задумувалося.
“По дорозі пройшли, лісосмугами просунулися, вийшли на зазначені рубежі, а там нас ворожі дрони засікли і все. Внаслідок вогню їхньої артилерії, танків і ПТУРів ми зазнали втрат, – розповідає він. – Неподалік від нас розірвалася артилерійська міна, нас посікло осколками.”.
Через дуже щільний артилерійський обстріл побратими не могли вчасно прийти на поміч Андрію. Він знаходився на полі бою, стікаючи кров’ю, майже добу. У результаті – турнікетний синдром й ампутація ноги…
“Накладений турнікет треба попускати через півтори-дві години, щоби відновити кровопостачання до кінцівки, – пояснює військовий. – Але це неможливо, коли з тебе тече кров звідусіль і ти не розумієш, скільки її витікає за годину. Раптом попустиш і заснеш зараз…”.
Усвідомлення того, що він втратить ногу, було ще на полі бою. Ба більше, чоловік вже і не думав, що покине це поле живим. Але побратими за ним таки прийшли, коли минуло зо дві з половиною години від часу поранення.
Однак, евакуювати пораненого не вдалося. Коли хлопці почали його нести, їх вів ворожий дрон і била арта. Пронесли зо 4 км по пересіченій місцевості, через завали різні, і впали без сил під деревами. Чергові вибухи поряд – і зазнали поранень майже всі. Вже була потрібна евакуація тим, хто евакуйовував.
“Спочатку думав: ось-ось побачу Бога. Не було ні страху, ні розпачу, ні жалю… Ні за цим життям, ні за рідними, ні за сином, ні за дружиною… Просто я бачив побратимів, які затихли в мене на очах, і думав, що зараз і моя черга настане. Мене або приб’є деревом, які косила арта, або доб’є уламком. Я просто молився, щоби Господь мені пробачив гріхи мої, щоб я не потрапив у пекло і моя душа вічність не відчувала такі муки, як ті спрага і біль, які відчував я на той момент”.
Так під деревом він з побратимом перебув цілу ніч. А під ранок прибула ще одна група, яка й евакуювала його.
Пораненого привезли у стабілізаційний пункт… А там констатували, що кінцівка вже відмерла й потрібна ампутація.
Зі стабілізаційного пункту Андрія доправили у госпіталь в Дніпро, де він пролежав зо два тижні, а потім перевезли в Івано-Франківськ, у відділення судинної хірургії обласної клінічної лікарні.
У Дніпрі чоловікові ампутували ногу, і перші дні він був на важких знеболюючих та під системами, переважно відключався, спав… До ампутованої ноги був підключений ВАК-апарат для вакуумної терапії ран, а з пробитих легенів – виведені дренажні трубки… Тож близько трьох тижнів пацієнт був лежачий. У Франківську, в торакальному відділенні ОКЛ йому зробили ще одну, повторну операцію на легенях, і вже коли після неї дренажні трубки зняли, він почав підводитись і пробувати ходити на милицях.
Найбільше йому тепер докучає фантомний біль, який на його переконання, є поголовно у всіх з ампутованими кінцівками.
Фантомний біль, за його словами, відчувається абсолютно так само, як реальний. В основному з’являється він у підошві тієї ноги, якої немає, і проявляється по-різному. Буває так, ніби струм під’єднаний до стопи, буває, ніби саморізи закручуються чи цвяхи забиваються в стопу, або ж вона стягується дротом…
“Він настільки реальний, що прямо в мозок б’є, – ділиться відчуттями Андрій. – З ним дуже важко боротися. Коли я приймав звичайні знеболювальні, біль посилювався у 3-5 разів, до нестерпного. Коли мені проводили якісь корекції, реампутації і зріз ноги знову починав боліти, треба було приймати знеболюючі звичайні. І тоді безпосередньо рана затерпала, переставала боліти, а підошва ноги, якої нема, “виростала” заново, чітко “з’являлася” і відчувався нестерпний біль. Чому так – не знаю. Тільки такими засобами, як “Прегабалін”, болісні відчуття зменшуються. Але не повністю. Вони падають на 20-30%, і вже тоді можна заснути”.
“У мене є розуміння, що вже все – нога ампутована, – говорить Андрій. – Але, буває, щось робиш і, коли втрачаєш баланс, похитнешся назад, то ще хочеш стати на цю ногу, опертися. Здається ще, що вона є, не можеш до кінця усвідомити, що в тебе вже немає ноги. Пару тижнів тому так було. Чуть не впав, але схопився за ліжко. Відчуття досить неприємне. Навіть з моральної точки зору”
Чоловік зараз очікує на препарат, який полегшить ці болі… Серед найближчих прагнень чоловіка – стати на ноги й отримати якісний протез.
Як допомогти: