Він загинув в Оленівці – був у самому епіцентрі вибуху.
Сергій Павліченко пишався, що служить в “Азові”.
Ще у 2014-му сказав: “Ворог прийшов до нас, треба захищатися!”
Брав участь у Широкинській наступальній операції, в боях у Мар’їнці, Красногорівці, на Світлодарській дузі.
24 лютого він зустрів на службі в Урзуфі поблизу Маріуполя.
Обороняв “Азовсталь”.
“Про себе писав завжди одне — все добре. Сергій казав, що кожен з них виконує своє завдання і вже тоді я відчувала, вони, як єдиний моноліт, незламна бронь, стали одним щитом. Я розуміла, що інакше просто не могло бути, бо він там за покликом серця. Це був свідомий вибір мого чоловіка. Він вважав, що кожен, хто вважає себе чоловіком, має стати на захист своєї рідної землі, родини, оселі”, – розповідає дружина Русудана.
Потім був полон і Оленівка.
“Останні його повідомлення були про мрії, як він поведе синочка в перший клас. А ще як він нас безмежно любить, як сумує за батьками, як постійно бореться з почуттям голоду, як мріє про ложку цукру”, – говорить дружина.
Без батька залишилися двоє дітей: 7-річний Назар і 10-річна Аделія. 25 травня 2023 року в київському крематорії відбулася церемонія прощання з Сергієм. 27 травня прах “Броні” поховали в Черкасах — тут родина Павліченків живе з початку повномасштабного вторгнення.
Вічна шана всім, хто загинув смертю святих в Оленівці.
Вічна шана і честь!
