В селі всі смакували новину – додому повернувся Нестор. Не було його 15 років, люди навіть подейкували, що пропав у світах, а він приїхав. Хата вже кілька років стояла пусткою, обростала травою. Відколи бабусі не стало, почало занепадати подвір’я, бо нікому ж було за ним приглянути.
Нестор рано залишився сиротою, батька не стало в той день, коли він народився, поспішав до дружини і сина… Невдовзі не стало і мами. На щастя, у Нестора була молода бабуся Стефанія. Внук став для неї цілим світом, вона й небо готова була йому прихилити, лиш би той був щасливий.
Стефанія мала невеличкий бізнес в районі, займала керівну посаду, тому грошей хлопцю не бракувало. Замінила вона йому і маму, і тата. Оскільки потреби в грошах Нестор ніколи не відчував, то й не спішив сам заробляти, хоча хлопцю вже 26 минуло. Отак і жив на всьому готовому у бабусі, в якої дім був повна чаша.
Так вийшло, що все в житті за Нестора вирішувала Стефанія, то ж коли хлопцю прийшов час одружуватися, вирішила вона, що таку серйозну справу не можна внуку доручати, сама знайде йому наречену.
Мала якраз вона на приміті 18-річну Оксанку, дочку партнера по бізнесу. Старші між собою домовилися, дітям оглядини зробили, на Великдень старостів прислали, а в травні вже й весілля відгуляли. Сказати треба, що весілля було шикарним, люди в селі ще довго рахували, скільки ж то Стефанія і її свати грошей потратили, щоб так шиканути.
Оксанка пішла жити в невістки до Стефанія. Можна сказати, що забрали дівчину прямо з шкільної парти, бо лише два роки тому школу закінчила і в інститут поступила.
Стефанія твердо вирішила поширювати свої закони влади і на молоду невістку. З першого дня почала повчати, що і як робити. Не один вечір плакала через неї дівчина в подушку, а Нестор замість того, щоб захистити дружину, завжди ставав на бік бабусі Стефанії.
Так і жили, останньою краплею стала суперечка про роботу. Оксанка наполягала, що чоловікові час ділом зайнятися, на що Стефанія дуже різко відповіла:
– Не буде мій Нестор за копійки горбатитися, у нього і так доля нелегка.
Тепер навіть на найменші дрібниці Оксана була змушена випрошувати гроші у Стефанії, або ж просити у батьків, оскільки сама ще була студенткою.
1 вересня Оксана вже стояла на порозі рідної хати:
– Батьку, мамо, прийміть, не повернуся я більше до Нестора і ніколи не питайте мене чому.
Звістка, що від Стефанії пішла невістка, швидко облетіла усе село. Всіх цікавила причина, та з боку обох родин було цілковите мовчання. Хто ближче знав Стефанію, жартував, що дивно, як невістка і ці три місяці витримала.
Дуже скоро односельці почали помічати, що Оксана при надії, радили Нестору піти перепросити дружину, все ж таки клявся перед Богом і людьми.
Стефанія зупиняла його:
– Не смій! Ще невідомо, чия то дитина, раз вона так швидко втекла.
І пустила поганий поголос по селі про дівчину, що та дитину носить не від її Нестора.
Через пів року Нестор зник з села, навіть не попрощався з улюбленою бабусею. Хтось казав, що бачив його закордоном на заробітках, а хтось, що його вже і на світі немає.
***
На шкільному подвір’ї лунав красивий вальс. Сьогодні у школі випускний. Оксані не вірилося, що пройшло вже 15 років, і що її найдорожча донечка Тетянка вже закінчує 9 клас. Здається, вона найкрасивіша серед усіх однокласниць, та що там, ні, вона найкрасивіша дівчинка на землі.
І, небеса, як же вона подібна до Нестора, як дві краплі води. То певно, так Бог дав, що дівчинка вродою вдалася до Нестора, щоб раз і назавжди покінчити з ганебною славою про те, що він не її батько. Славою, якою довгі роки покривала Стефанія свою онучку. Вона так, до речі, жодного разу і не прийшла до дитини, хоч і жили в одному селі.
Поряд з дочкою Оксана і сама виглядала, як випускниця. В свої 35 вона здається зовсім не змінилася, її врода причаровувала не одного чоловіка, але всі ці роки Оксана жила сама, з дочкою.
Оксана не зводила погляду з своєї красуні-донечки, і відчула, що від неї теж хтось не зводить погляду. Воно повернулася, і не повірила очам – на шкільному подвір’ї стояв чоловік з посивілими скронями і величезним букетом квітів. Це був Нестор.
По закінченню урочистостей він несміливо підійшов до доньки, щоб подарувати їй букет.
– Я знаю, Ви мій батько, я зразу це відчула, ми ж з Вами схожі. Як дві краплі води.
Нестор ледве стримував емоції, Оксана спостерігала із сторони, чим це все закінчиться. Вона виховала свою дочку доброю християнкою, дівчинка ходила до церкви, навіть співала в церковному хорі.
– Я не раз просила Бога, щоб дав мені шанс хоч побачити Вас. А Ви прийшли. Знаєте, я не тримаю на Вас образи. Приходьте сьогодні до нас на вечерю, відсвяткуємо мій випускний.
Тетянка благально подивилася в сторону Оксани: