Я в сім’ї була молодшою з трьох сестер. Старша Катерина померла зовсім юною, розбилася з хлопцем, коли додому з міста поверталась. Мати ледве пережила таку страшну трагедію. Ми її підтримували, як могли.
Всього в 19 років Надя вийшла заміж. Чоловік в неї був звичайний сільський робітник. Часом, чарочку любив перехилити чи нагримати на дружину. Але і його зрозуміти можна було, з такою не кожен витримає. Незабаром у них з’явилися діти, один за одним, трійко хлопців.
Я ж була одна, і не планувала виходити заміж зовсім молодою. Натомість поїхала на навчання. Мої плани на життя змінив всього лише один дзвінок від Наді:
– Мами більше нема. Померла вночі.
Я не могла кілька днів відійти від шоку, адже мама не була старою і здавалась ззовні міцною. Але серце підвело, що зробиш. Тата, до слова, вже давно не було.
Я приїхала на похорон, де і дізналася, що покійна мати всю господу, будинок, землі і худобу залишила Наді. Вирішила, що раз у неї діти, то їй більше треба. Мені було неймовірно прикро. Як так? Зрештою, сестра вже влаштувала своє життя, а мені що робити? Самотня та бідна. Грішним ділом, подумала, що Надя запропонує мені допомогу.
– Надю, ти ж розумієш, що це не справедливо?
– Ти що не бачиш, як мені важко. Три дитини треба на ноги поставити, вивчити. Мама це розуміла. А ти що? Втекла в місто і нас залишила! Ось там і шукай роботу, може, багатого хлопця зустрінеш.
Ображена і засмучена я повернулася на навчання. Вирішила, що зроблю все можливе, щоб досягти успіху. Згодом знайшла роботу, де і познайомилася з гарним хлопцем. Вітя здавався добрим і порядним. Але, коли я завагітніла, він втік.
– Все, тепер ти в село ані ногою. Уявляєш, що люди скажуть! – казала Надя.
Ніякої підтримки від неї я не дочекалася. Врятувала мене подруга, яка взяла мене до себе. Коли я народила — саме Таня стала хрещеною Сашка і в усьому мені допомагала. Якось жили та справлялися. Одного дня подруга мені запропонувала:
– Слухай зараз усі в Італію їдуть на заробітки й там життя влаштовують. Поїхали разом. Коли одна на роботі буде — інша з Сашком сидітиме. І так по черзі. Це єдиний шанс заробити.
– Знаєш, Таню, а давай!
Ми покинули все і майже без речей поїхали. Спершу дуже важко було, навіть думали повертатися. Але згодом знайшли житло і роботу. Працювали тяжко, але й заробляли добре. Так минуло 15 років. Сашко виріс гарний і розумний. Таня вийшла заміж за заможного італійця. До рідного села я приїжджаю вкрай рідко. Кілька років тому почала частіше телефонувати мені Надя.
– Привіт, як ти? Я так скучила! Зовсім нас знати не хочеш!
– Та чого? Просто багато роботи
Згодом зрозуміла, чому сестра з’явилася. Вона почала розповідати, що її чоловік хворий, ще й п’є. Сини непутящі. Лише один має пристойну роботу. Натяк більш ніж зрозумілий.
Мені все ж стало шкода сестри. Живе все життя в селі, нічого не бачить, важко працює. Почала їй регулярно гостинці передавати. Часом одяг якийсь гарний, або ж 200 євро, як допомогу. Та потім Надя почала відкрито вимагати гроші.
– Ти їжу не висилай, краще гроші. А ми тут вже купимо, що треба.
Мій Сашко був проти того, щоб я допомагала сестрі. Він знав нашу історію і все вже розумів.
Цьогоріч влітку я вирішила приїхати додому, хотіла показати синочку рідне село, щоб знав, де його коріння. Надю попередила. Та щоб не жити в неї зняла номер в готелі в сусідньому селі.
Не встигли ми перетнути кордон, як мій телефон почав дзвонити. Надя просила зупинитися в них. Але водночас постійно нагадувала, що в неї зовсім грошей нема і нічого їсти. Коли ж ми приїхали відкрито сказала:
– Бачиш, як ми живемо. Це тобі не Європа — село…
– Нічого, тут гарно! Ми ж завжди так жили.
– Та ти що. Хіба десь у світі так бідують? Слухай, я хочу в тебе позичити грошей. Маю санвузол будувати. Бракує 2 тисячі євро, бо ж треба вже гарно зробити. І вам, коли будете приїжджати, теж буде зручніше.
Мені було дуже неприємно, що сестра зовсім не цікавиться моїм життям, а відразу гроші вимагає. Я важко працюю, щоб їх мати. Не хочу їй допомагати. Вона мене колись покинула. Хіба я їй щось винна?
А як вважаєте Ви?