ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, СИНОЧКУ…
(Вірші Героям на замовлення)
Я тебе, мамо кликав, як вмирав. Хотілося востаннє обійняти. Так міцно хрестик у руці тримав, що смерть у мене не могла забрати..
Я бачив страшне пекло на землі. І не було йому кінця і краю. Забрали душу чорні журавлі і понесли, крізь полум’я, до раю…
Нема війни тут, ненависті, зла. Нас
так багато воїнів у Бога. Хочу, щоб смерть моя даремна не була. І ви почули святе Перемога!
Не можу тебе, сину, відпустити. Змиритись з тим, що ти на небесах.
Поки живу я і ти будеш жити, в моїх думках, молитвах і сльозах…
Маленьким був, а так багато знав. Він рано сам почав книжки читати. Сто запитань в хвилину задавав. Хотів він усе бачити і знати…
Легко йому давалося навчання. Встигав футбол, як усі хлопці, грати. Вчителі хвалили за старання, а він любив історію читати.
Про Січових Стрільців книжки все купував.
Міг годинами про них розповідати. В бабусю все розпитував – питав.
На них подібним мріяв стати…
Зростав розумний,. добрий, справедливий.
До людей привітний,. кожного почув.
Такий простий,. розумний і вродливий. А я молилась, щоб. щасливим був…
З дитинства. військовим бути хотів.
Сергій жив з Україною.
у серці. До Академії. військової вступив.
З гордістю носив берет. і берці…
Два курси вчився,
далі не схотів.
Не вмів на зло він
очі закривати.
З несправедливістю миритись не вмів. Контракт. Й пішов країну захищати…
Війна Сергія в армії. застала. Гостомель.
він і Бучу боронив.
А я молилась і живим. чекала, просила Бога,. аби сохранив.
Бійці любили й. поважали командира.
А він за кожного, як міг, переживав. Ніколи не зганьбив син честь мундира і на коліна перед ворогом не став.
Всього 20 було командиру. Повагу заслужив вчинками своїми. Він в нашу перемогу вірив щиро
й хотів, щоб всі вернулися живими…
Під Бахмутом, він у бою поліг. Але не випустив Сергій з рук зброї. І чорний ворон приніс на поріг звістку страшну “впав у Бою Героєм”…
Як важко сина провести у інший світ.
Виростити, а тоді, землі віддати. Дитя своє, якому 20 літ. Й хрест чорний на могилі обіймати….
Як важко свічку ставити За Упокій, своєму сину, який мав би жити. Питати в Господа:
– Скажи, Всевишній мій, чому нас не береш?
А гинуть діти?!
Не бачу сонця. Не моя весна. За який гріх
в землі моя дитина.
Хай буде проклята навіки ця війна і всі,
хто винні в смерті мого сина…
автор Соломія Українець