Я не знаю, що має статися у нас у країні такого, щоб наші люди стали один до одного добрішими… ненависть один до одного нас з’їсть.
Потяг Хелм – Київ:
– у купе зі мною 2 середніх років жіночки обвішані з ніг до голови патріотичними стрічками.
У мене верхня полиця, бо терміново треба було з’їздити на добу до Польщі. Прошу помінятися, бо я з дитиною.
Жіночки подивилися на мене і сказали: «Та ні, ви краще дивіться, що купуєте».
Малий кричить, боїться спати наверху. Але ми полізли. На весь вагон дитина лише у мене, то стюард не витримує і каже, що «зараз знайдемо нижню полицю»
– у вагоні іде єдиний чоловік. Він російськомовний. Він в іншому купе на нижній полиці.
Йду до нього, попросити помінятися. У коридорі вагона дві інші жіночки обговорюють його: «о, ти бачила, то ж виїзд купив, а тепер вертається, падлюка, молодий, йшов би на фронт, та він ще й російськомовний….
То ж через таких, як він і почала та війна….».
Хлопець не витримує, відкриває купе, знімає штани і показує протез. Він якраз з фронту, нема ноги, повертається з протезування додому.
І такий іспанський сором бере… за всіх цих жіночок, обвішаних патріотичними стрічками…у яких патріотизм є лише в ідентифікації себе у синьо-жовті кольори…
