Україна має завдавати запобіжних ударів по військових об’єктах ворога не лише на нашій території, а й на території Росії та Білорусі, зокрема, використовуючи ракети ATACMS дальністю до 300 км. За наявності технічної можливості удари мають завдаватися і по центру прийняття рішень у Москві.
Найближчим часом країна-агресор Росія у війні проти України рухатиметься у двох напрямках, чинячи тиск на владу, підігріваючи в українцях бажання зупинити війну за всяку ціну. Але ми не збираємось воювати до останнього українця, ми збираємось воювати до останнього росіянина на своїй землі.
Такі заяви в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL зробив ексзаступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука.
– Фактично контрнаступ уже розпочався, принаймні, на півдні нашої країни. Наразі питання полягає в тому, яким буде наступний крок ворога. Чи наполягатиме Кремль з більшою силою на переговорах, щоб закріпити свої позиції, чи намагатиметься просуватися далі?
– Швидше за все, буде синхронний рух у двох напрямках. З одного боку, вони підводитимуть не так Україну, як наших партнерів до додаткового тиску, впливу на Україну для того, щоб наші керівники пішли на початок подібних переговорів.
А для більшої зговірливості нашого керівництва, з іншого боку, вони здійснюватимуть подальше посилення обстрілів тих територій, які розташовані глибоко в тилу, як це відбувається останніми днями. Таким чином вони намагатимуться деморалізувати керівництво України та посилити панічні настрої серед цивільного населення, посіяти тези “аби не було війни”, посилюючи тим самим тиск на владу.
– Справді, я також чула такі висловлювання: “Ми що, збираємося воювати до останнього українця?”
– Ні, ми збираємося воювати до останнього росіянина.
– Як говорити з українцями, які налаштовані саме так, які виступають за припинення війни за будь-яку ціну?
– Чесно кажучи, такі люди не викликають у мене ніякого співчуття або симпатії. Що їм казати? Якщо в рамках цензури, то у відповідь на подібні сентенції я завжди згадую відому фразу Голди Меїр: “Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не дуже багато простору для компромісу”.
– Як ви оцінюєте перспективу виходу українських військ на кордони станом на 23 лютого? Чи можемо ми розраховувати, що це станеться до кінця літа завдяки контрнаступу?
– Я не хотів би виступати в ролі пророка. На жаль, я вже не раз мав рацію. Ще в березні я почав дуже різко критикувати тих наших політиканів та псевдоекспертів, які ще тоді почали тріщати про те, що “за місяць ми будемо у Ростові, за два ми будемо у Москві”.
Об’єктивних передумов, які могли б говорити про якийсь найближчий розумний термін завершення війни та звільнення наших територій, я не бачу. Одного бажання наших хлопців на передовій замало.
Тому говорити про якісь терміни… До Нового року, після Нового року… На мою думку, це неприпустимо в умовах війни – ставити собі якісь конкретні дати. Ми повинні до такої дати звільнити такий населений пункт, до такої дати ми повинні вийти на кордони… Це компетенція тих, хто щодня ризикує своїм життям заради того, щоб ми могли більш-менш спокійно спати, працювати і жити. Це їм вирішувати, а не політиканам та базікалам.
– І щодо ракет ATACMS для РСЗВ HIMARS дальністю до 300 км. Штати серйозно обговорюють це питання і фактично вже готові нам їх надати. Якщо ми їх отримаємо, чи стане це запорукою перелому у війні і якнайшвидшого звільнення окупованих територій? Чи ми перебільшуємо значення такого озброєння?
– Не стане. Тому що військові дії – це цілий комплекс великої кількості взаємопов’язаних подій. Якщо говорити про озброєння, то це ціла низка необхідних умов для того, щоб вирішити завдання, яке базікали називають переломом.
Згадайте, як у березні радісно співали гімни Bayraktar, потім почали радісно плескати у долоні М777. Потім усі почали співати пісні HIMARS. Але є ще безліч необхідних складових, без яких досягнення реального перелому неможливе, у тому числі забезпечення автотехнікою, броньованою технікою, засобами зв’язку, сучасними приладами нічного бачення. Можна назвати цілий перелік того, що потрібно.
Отримання далекобійних ракет, звичайно, відкриє нові можливості для наших хлопців, поза сумнівом. Мені дуже хотілося б, щоб наші американські партнери припинили зв’язувати нас по руках і ногах вимогою не обстрілювати територію Росії.
На мою думку, завдання запобіжних ударів по військових об’єктах, що розташовані на території як Росії, так і Білорусі, – це питання безпеки нашої країни, а не просто якісь політичні лякалки. Вже давно і Росія, і Білорусь заслуговують на те, щоб отримати у відповідь певні дії.
– Справді, складне питання з обстрілом ворожої території. Але тут є нюанс. Якщо ці удари завдаватимуться за допомогою озброєння НАТО, то це одна історія, це вже прямий конфлікт з Альянсом, а якщо за допомогою українського озброєння, то інша. Чи я не права?
– На мою думку, подібне формулювання – це лише політична тріскотня і не більше того. З того моменту, коли будь-яке та чиє завгодно озброєння перетинає державний кордон України, воно стає українським.
У кого ми його купили, як ми його отримали – це абсолютно не має жодного значення. Це політична маніпуляція і не більше.
– Якби у нас була можливість завдати удару по центру прийняття рішень у Москві, нам варто було б це зробити?
– Я не бачу причин, чому ми повинні зупинятися, що нас має зупиняти від цього.