Ринок і мародерство – це трохи різні речі.
Генератор, який коштував 12 тисяч, а став коштувати 40 тисяч, — це не ринок, а мародерство ділків.
Газова горілка, яка коштувала 2200, а стала коштувати 6500, – це не ринок, а мародерство ділків.
Старлінки, які купляють у Європі, а в Україну передають утридорога, – це не ринок, а мародерство ділків.
Акумулятор-перетворювач, який коштував 26 000, а став коштувати 52 000, – це не ринок, а мародерство ділків.
Інвертор, який коштував 800, а став коштувати 4 200, – це не ринок, а #мародерство ділків.
Поправка на ажіотаж приймається, але не приймається хитровиєбаність наших ділків, які, звісно, класнюче зметикували і з блекауту витиснуть маржинальність свого бізнесу 500% мінімум.
Це не питання заздрості чи конкуренції. Це питання виживання й солідарності. Благопристойні межі навару – це іспит, який ділки (наші ж люди) не склали під час війни
Підприємливість під час війни набуває особливої барви, і вона – на межі з мародерством. Бо хтось ледве пропетляє холодоморну зиму, а хтось нагріє на ній руки і #блекаут завершить із новою квартирою.
Війна й безвихідь анульовує ринкові механізми і вмикає людські, моральні, етичні. І там проявляється ху із ху. Спостерігаючи за вакханалією захланності, виглядає, що наші ділки завтра планують протягнути копита, якщо наостанок не годні нализатись
Остап Дроздов