– Браток, кагда нам уже можна дамой вєрнуться? – три бугая-переселенця з Харкова під сільським магазином п‘ють пиво, розклавши копчену рибу на капоті джипа косарів за 50.
Після нетривалої змістовної бесіди сідають в свій тазік, і недоїджений товстолоб злітає на повороті, ощаслививши місцевих собак.
Чоловіки досить таки призовного віку обвішалися прапорами, танцюють на Майдані, радіючи звільненню Херсона. І це з тремтінням в голосі коментують ведучі телеканалів.
Чувак грає на скрипці біля метро в Києві щось сльозливо-патріотичне, і перехожі плачуть від щастя. Відео розходиться мільйонними тиражами…
Хто оці усі люди, що постійно щось відзначають і святкують?
Хоча… Можливо, це просто мої емоції, і саме так треба? Можливо, це осінній депресняк, бо знову дощ?
…Розрахунки, обшкрябавши берці та штани від вчорашнього липкого болота, вже на позиціях. Ед тиждень чергує з 2-ої ночі, і до вечора, аж поки вони не повернуться. Мокрі, брудні, мовчазні.
Людей не вистачає.
Ніхто не святкує повернення втраченої позиції, вдалу роботу, день без втрат. Радіють лиш наколядованому десятку мін, трофейній зброї, гарячій воді і зв‘язку з рідними.
Сьогодні обстріли почалися рівно о 7-ій. І зараз не вщухає, попри холодну воду, що падає з брудного неба. Все, як і завжди: гради, стволка, міномети. З розбитих хатів розлітаються бризки цегли, шифера, обвуглених меблів. На двох позиціях стрілковий бій. Три швидких промчало в напрямку умовно мирної території, без сирен і маячків…
Направду, є й привід порадіти, хоч і не так масштабно. Піхота відбила ранковий штурм, підбила ворожого танка і три бехи. Відмаячив Паша Грек, він в шпиталі вже пробує ходити без милиць, отже скоро буде в строю. Вибуховою хвилею з яблуні знесло усі яблука. Смачнющі. Ну і… тримаємося.
Santa