Я прийшла в сім’ю з дитиною. Доньку від першого шлюбу звали Дариною. Їй було сімнадцять років. Здається, дівчина прийняла мене добре.
В новій сім’ї всі хатні обов’язки лягли на мене. Коли я раніше прибирала тільки за собою, то встигала все. В новому темпі, я часто щось забувала, але не жалілася. В мене давно нікого не було. Я не хотіла втрачати ті стосунки.
Прокидалася в 5:30. Я готувала всім сніданки, збирала пакунки з обідами, ставила прання, мила посуд і тільки о дев’ятій їхала на роботу. Мені не вистачало часу ввечері для виконання хатніх справ. Я приїжджала об одинадцятій годинні. В квартирі знову був безлад. Готувала, прибирала і в час ночі лягала спати. Я була звичайною обслугою і навіть не помічала цього.
Відкрив мені очі мій День народження. Я не хотіла нічого готувати та наводити лад в оселі. Я втомилася. В своє свято хотіла відпочити. Попрохала чоловіка замовити кафе, сказала йому число гостей, а також дала номери і попросила обдзвонити запрошених. Я багато працювала і мало відпочивала. В той час, думала дуже мало. В мене не було часу на це.
В день свого свята, я прийшла додому надзвичайно стомленою. Встала в чотири ранку, щоб встигнути завершити деякі справи. Хотіла відпочити перед святкуванням, яке мало бути наступного дня. В квартирі була тільки Дарина. Вона побачила, що я збираюся лягати спати і жваво спитала:
— Ви відпочивати будете? Готувати коли почнете? У вас же завтра свято, а ще нічого не готово?
— Ми в кафе підемо. — Я тихо відповіла.
— Хіба? — Пихато мовила дівчина. — Тато казав, святкувати будемо вдома, щоб лишніх грошей не тринькати!
Я підірвалася з ліжка. Що ж я чую? Працюю кожен день в квартирі і на роботі. «Дякую» ніхто не каже. Виходить що? Я безкоштовна прибиральниця і кухарка.
— Коли це твій батько таке казав?
— Вчора ввечері.
Дарина поводилася надзвичайно зверхньо. Якщо вона собі таке дозволяє, то як же її татусь про мене відзивається під час моєї відсутності?
Чоловік повернувся ближче до шостої. Я одразу запитала в нього про кафе. На що він, не червоніючи від гніву, сказав:
— Нічого з тобою не станеться. Приготуєш швиденько декілька страв і сядемо гарно святкувати.
— Тобто, я не маю права відствяткувати своє свято так, як хочу я? Ти нічого не плутаєш, любий?
— Слухайно, ти була така слухняна, коли втомлювалась. Зараз що сталося? Роботи мало? Я сказав, йди готуй! Завтра твої гості прийдуть.
Не очікувала такого. Все таки всім не догодиш. Я сказал «добре».
— Зараз я сходжу до магазину, тільки гроші візьму.
— Молодець! Так би образу зробила. Тільки дарма час на сварку витратила. — Мій «чоловік» поцілував мене в лоба та пішов в кімнату.
Я зібрала свої речі і пішла з квартири. Він навіть не помітив, що я пакую валізи. Йому було взагалі байдуже на мене, аби їжа стояла готова й на килимі сміття не було.
Про мене згадали ввечері. Чоловік зрозумів, що на кухні нічого не відбувається. Саме тому він подзвонив. Я послала його куди подалі. Навіщо мені такий невдячний, який не цінує геть нічого?