Пані Олена опікується трирічною Настусею. Я гуляю з собакою і чую її гарну, грамотну, колоритну українську. Дитина відповідає російською.
-Ви мама чи няня? – цікавлюся і дякую за українську, якою вона розмовляє з дитиною.
Пані Олена – няня. Колишня вчителька. Вона вказує головою в бік дитини і каже, що дівчинка починала говорити украЇнською. Завдяки їй. Але потім kapaнтuнu, лokдayнu, вплив батьків і старших братів і дитина стала російськомовною…
-Ось вже кілька місяців спілкуюся, а перебити не можу, – каже пані Олена. – Російська переважає і все, – підсумовує вона.
Згодом виявилось, що пані Олена – росіянка! Її батьки з Архангельської області, але вона народилась у Києві і вважає, що це ненормально, коли столиця України розмовляє російською.
-Якби вчителі і вихователі розмовляли українською, ми б вже мали зовсім іншу ситуацію.
Завуч школи, де я викладала, поставила питання руба: заходиш в школу – розмовляєш мовою! Під час уроків і під час перерви, з дітьми і батьками – завжди!
Тому і діти розмовляли, бо для дітей головне – приклад, – підкреслює пані Олена. -Штр*фи, потрібні штр*фи, – тоді закон запрацює, – впевнена вона.
Ми проходимо повз український садочок. Біля воріт стоїть вихователька і щось доводить батькам… Російською…
Світлана Єременко