На вулиці падав сніг, за декілька днів Новий рік, а в родині Максименків відбувалося щось погане. 35-річна Олена дізналася про зрaду чоловіка, вона вигнала його з дому і замість кохання відчула люту нeнависть до нього. Їхній син Миколка бачив, що тато складає речі, а мама кpичить, але він не думав, що все так серйозно. Батько попрощався з сином та поїхав до своєї кoханки, а мама впала у дeпресію. Хлопчик два дні сам готував собі їжу, хоч йому і було всього вісім років. Олена майже не виходила зі своєї кімнати — плакала ночами й днями, вона не знала, як буде жити далі, не уявляла себе без чоловіка, але і повертати не збиралася, пробачити йому було неможливо.
Жінка пішла на крайній вчинок — вона взяла ліки з кухні та прийняла декілька пачок відразу, а сама лягла спати. Миколка у той час намагався розбудити маму, але нічого не виходило. Оскільки вони жили самі, а на вулиці була справжня хурделиця, хлопчик не наважувався піти за допомогою до сусідів.
Мама з кожною годиною ставала все холоднішою, її губи посиніли, й очі вона більше не відкривала, як би Миколка її не будив. Нарешті, хлопчик зрозумів, що мама померла і почав плакати. Він проплакав весь день, а надвечір прийшла його тітка Люба, вона відразу почала розпитувати, де Олена і що сталося, але Миколка не міг вимовити ні слова. Жінка піднялася на другий поверх і побачила жахливу картину, вона схопила сина сестри на руки й вибігла з ним на вулицю.
Після того пройшов тиждень, Миколка так і не заговорив, він став сумним та багато плакав, Любов взяла його до себе, бо батькова нова пасія не захотіла бачити його сина у своєму домі. Люба оформила опікунство на себе, поховала сестру та робила все можливе, щоб Миколка заговорив. Лікарі казали, що це від шоку, дитина почне сама говорити тоді, коли відчує велику радість, або інші емоції, окрім страху, візьмуть верх.
Любов жила сама, з чоловіком розлучилася давно, дітей у них не було, тому Миколку називала сином. Через рік хлопчик так і не заговорив. Одного дня вони з Миколкою гуляли по парку. Був теплий весняний день, багато дітей гралися, бігали одне за одним, а її Миколка вчепився за руку Люби та не відпускав. Любов старалася хоч якось розвеселити хлопчика, але їй це не вдавалося. Вона вже опустила руки, припинила старатися та стала сумувати.
Вони підійшли до магазина і жінка захотіла пити, вона попросила Миколку почекати її біля дверей, бо всередині була черга, і їй не хотілося, щоб син там тулився. Миколка сів на лавку та став роздивлятися навкруги, раптом він почув ніби під лавкою хтось скулить. Хлопчик опустив голову і побачив маленьке щеня. Песик махав хвостиком та просив їсти, він був такий маленький та милий, що його відразу хотілося міцно обійняти та нікуди не відпускати. Поки Любов була в магазині, Миколка взяв песика на руки та став з ним гратися, він вже дав ім’я своєму новому другу — Рекс. Цуценя так розсмішило хлопчика, що коли Любов підходила до нього, то не могла повірити, що то її дитина сміється так голосно.
Жінка не любила тварин і була категорично проти живності у своєму домі, про що вона сказала Миколці, але хлопчик вчепився у Рекса і не хотів його відпускати. Любов сказала, що вони відвезуть його у притулок для тварин, там про нього подбають і, швидше за все, хтось його собі забере, бо цуцик красивий.
Вони взяли Рекса в автомобіль, а коли під’їхали до притулку, Миколка почав плакати та відмовлявся відпускати свого друга. Раптом хлопчик сказав: “Я сам буду за ним доглядати, тільки дозволь йому жити з нами!”.
Любов не могла повірити, що він нарешті заговорив. Тоді вона сіла в автомобіль, взяла Рекса на руки та почала цілувати, тепер вона теж полюбила це цуценя. Жінка відразу погодилася з всім, що сказав Миколка. По дорозі до дому хлопчик безупинну говорив, а Любов слухала і відчувала справжнє щастя та полегшення.