Поліна була з багатодітної малозабезпеченої сім’ї. У їхньому будинку постійно лунали дитячі голоси. Найчастіше це був писк і крики молодшої дрібноти, яка дуже дратувала дівчину. Вона була старшою, тому всі турботи про молодших лягли на її плечі. Мати з батьком працювали на фермі, а Полька мала нагодувати, обіпрати, зробити уроки з іншими.
Дівчинці так остогидло таке життя, що вечорами під ковдрою вона зачитувалася книгами про прекрасну любов і мріяла, що коли-небудь вибереться з цієї бідності. Коли-небудь у неї буде гарний одяг, а не ці два забруднені, запрані сукні, через які над нею сміялися в школі.
Коли Поліні виповнилося 18, вона просто втікла з дому. Їй хотілося свободи. Щоб нею всі захоплювалися, а не зневажали. Дівчина вступила в педагогічне училище, жила в гуртожитку і паралельно працювала офіціанткою в придорожньому кафе. Життя її змінилося не особливо. Бідність так і залишилася, не було тільки турбот про інших.
Одного разу в їх кафе зайшов брутальний чоловік з зачесаною назад срібною гривою. Замовив зовсім небагато, але залишив пристойні чайові. А до грошей була прикладена записка “Подзвони”. Дівчині так хотілося вирватися з цієї рутини і бідноти, що вона подзвонила. Ігор (так звали сивочолого) став зустрічатися з нею раз на тиждень. Він давав їй гроші, дарував подарунки. Незабаром дівчина перебралася в орендовану квартиру. Все ніби складалося так, як вона хотіла. Але було одне але.
Їй були надто неприємні його дотики. Так, що після того, як він йшов, вона години на дві зависала у ванній, намагаючись отямитися. Через два місяці Поліна зрозуміла, що більше так не може. І їй від цього не відмитися. Ніколи.
Поліна вже півгодини стояла на краю моста і дивилася вниз. Почувся скрип гальм. З машини вилетів молодий чоловік і, підбігши до дівчини, боляче схопив її за руку. “Ти навіжена, чи що?” – закричав він на неї. А потім затягнув у кафе і став розпитувати, що сталося. А Поліна, в сльозах, розповіла незнайомій людині все своє життя від початку і до кінця.
Хлопець вислухав, подзвонив комусь по телефону і відклав зустріч, а потім запросив її в кіно. Поліна в компанії Антона зовсім забула про те, що сталося. Юнак захотів продовжити знайомство і запропонував зустрітися завтра. А потім катав її по місту, розважав і розмовляв, як з рівною. Через якийсь час їх спілкування переросло в щось більше. Антон був налаштований рішуче і захотів познайомити дівчину з батьками.
На порозі її зустрічав Ігор. Той самий “папік”, який колись допомагав їй матеріально. “Познайомся, це мій батько – Ігор Іванович”, – сказав Антон. Матір’ю Антона виявилася досить молода підтягнута жінка на ім’я Софія. Поліна не знала куди подітися від сорому.
А Ігор, знайшовши момент, відвів її в бік і сказав: “Не бійся, я нічого йому не розповім. Давай все забудемо і познайомимося заново. Я бачу, як щасливий мій син з тобою і це багато чого варте. “Він дотримав свого слова. Поводиться як зразковий дід, няньчить двох онуків. А Поліна нарешті розслабилася і сказала життю: “Спасибі”. А з матір’ю і батьком помирилася і допомагає всій своїй родині.