Декілька років назад я закохався в одну дівчину яку звати Лариса. Хоча це сталося досить давно, але по відчуттях ніби це відбулося лише вчора. Тоді роби все лиш би добитися ваги Лариси та її прихильності. Але взаємності я так і не зміг добитися. Дівчина вона була дуже красивою і відбою від чоловіків в неї не було. Тому шансів в мене не було. Чому не було? Бачили ми з Ларисою дуже рідко. Та й розвитку в наших відносинах бути не може.
Але одного разу, коли я прийшов додому та заглянув до телефону, то побачив повідомлення від Лариси:
-Привіт. Ти як? Чим займаєшся? Може давай повечеряємо? А то щось нудно дома.
В той день погода була прекрасна, тому я не задумуючись пішов на зустріч з Ларисою, хоча і прекрасно розумів, що я для неї лише гаманець, який можна використати коли хочеться, але не міг нічого з собою зробити, адже був закоханий по самі вуха.
Прогулянка була прекрасною, ми дуже багато говорили та весело проводили час. Цю нашу ідилію перервав хлопчик, років так восьми-десяти, який виглядав далеко не як дитина з благополучної родини. Він підбіг до нас та попросив в мене двадцять гривень на хот-дог. Я вагався, давати йому ці гроші, але вирішив не відмовляти йому, щоб не показатись в очах Лариси жадним. Та й сам я жив у бідності в дитинстві, тому мені навіть стало шкода малого.
-На тобі сто гривень, на п’ять хот-догів вистачить. – сказав я та протягнув малому купюру. Він подякував та побіг до вагончика де продавали хот-доги.
А Лариса ніби втратила весь хороший настрій, перестала зі мною говорити і погляд став якийсь холодний.
Потім ми пішли в ресторан та вже там я вирішив поцікавитись що не так. Та отримав таку цікаву відповідь:
-Ненавиджу жебраків та попрошайок. Такою наглістю володіють лише бідняки! Я вважаю, що всі мають розраховувати лише на себе! Чому це ти маєш годувати цього ніщеброда? Мені не сподобався твій вчинок! Тим більше, той хто допомагає бідним – сам скоро стане бідним! Ладно, давай вечеряти, а то голодна страшно. Весь день не їла, щоб влізти в цю нову сукню.
Такого я ніяк не очікував почути. Мене це не тільки шокувало, а й розчарувало та образило, бо ж я сам виріс в бідній родині і деколи, будучи малим, я ходив та жебракував, щоб могти поїсти хоча б щось.
Я поринув у роздуми та пив лише каву, а Люда назамовляла собі дорогих страв та десерт та вела свою трапезу. Тут до нас підійшов офіціант:
-Можливо ви бажаєте ще щось замовити? – запитав хлопець.
-Ні! – роздратовано сказала Лариса. – Давай рахунок.
-Так, принесіть рахунок, але окремий для мене та окремий для дівчини. – сказав я, відчуваючи шокований та розлючений погляд Лариси. – Як бачите, в мене лише кава. – усміхнувшись додав я.
Я глянув на Ларису, а вона стала червона, як стиглий помідор.
-Тобто окремо?! – почала обурюватись вона. – Ти повинен заплатити!
-Дорогенька, не веди себе так нахабно, а то ведеш себе як біднячка. По-перше ти повинна розраховувати лише на себе, а по-друге ти заробляєш гроші сама на відмінну того хлопчика, якому я дав грошей на їжу.
Після цього випадку Лариса заблокувала мене в усіх соціальних мережах так само як і мій номер. Я не шкодую про свій вчинок, навіть навпаки радий, що побачив її справжню. А те ще б зв’язав своє життя з такою гнилою людиною і хто зна, що би зі мною було.