Так сутужно з грошима, як цього року, у сім’ї Христини ще не було. Вони з колишнім чоловіком Іваном і не жили ніколи заможно, бо ж ростили троє дітей. А чотири роки тому Іван поїхав черговий раз на заробітки, та й пропав. А потім зателефонував Христині, мовляв, не чекай, я покохав іншу. На дітей буду давати аліменти, але не більше.
Правда, і на двокімнатну квартиру, яку сам колись купив, Іван не претендував, залишив Христині і дітям. Грошима, як і обіцяв, помагав, але присилав такі мізерні суми, що ледве на їжу вистачало. Христина вже майже 20 років працювала в школі, на зарплату вчителя особливо не розженешся. Проте жила з дітьми бідно, але гідно – молодші сини ще вчилися в школі, а старша донька, як колись мама, пішла вчитися в університет.
Старшій донечці цього року виповнилося 20. Іванка виросла красунею, от і сподобав дівчину її однокурсник, вже два роки зустрічаються, на Різдво обіцяв прислати старостів. Саме цього Христина найбільше і боялася, адже грошей було обмаль, а гостей треба ж гідно в хаті прийняти.
У неї було відкладено з зарплати своїх кілька тисяч гривень. Але перед святами купила молодшим синам чоботи, бо минулорічні вже були замалі, оплатила комунальні послуги, щоб не входити в Новий рік з боргами, підготувалася до свят, придбавши необхідні продукти і зрозуміла, що грошей практично не залишилося.
А вона так мріяла про нову сукню, яку вона щодня бачить у вітрині невеличкого бутіка в супермаркеті. Ця блакитна сукня за півтори тисячі гривень вже кілька тижнів не давала їй спокою. Христина пообіцяла собі, що на це Різдво вона обов’язково її придбає, адже не купувала собі новий одяг вже кілька років, то старий доношувала, то на секондхенді щось підшуковувала.
А тут така нагода – прийдуть майбутні свати, треба ж якось виглядати, адже Христині всього 42. Правда, в клопотах про дітей і роботу вона геть забула про те, що вона жінка, яка теж заслуговує на щастя.
6 січня зранку Христина побігла в магазин за сукнею. Але по дорозі їй зателефонувала її рідна сестра. Сказала, що її чоловік захворів і потрапив в лікарню, потрібні гроші. Просила Христину допомогти. Відмовити сестрі Христина не могла – ті півтори тисячі, які вона мала витратити на сукню, вона віддала на лікування чоловіка сестри.
Сватів Христина зустрічала в старій сукні, зате із щирою душею. Мирослав, майбутній зять, виявився чудовим хлопцем. Він прийшов лише з батьком, бо матері не стало ще 10 років тому. Сват виявився поважним чоловіком – директором великої будівельної фірми. Христині було дуже незручно перед ним за їхню вбогість. Але Олег Степанович запевнив, що статки для нього не мають ніякого значення, адже в свій час він теж починав з нуля.
Весілля вирішили робили влітку, по Петру. Олег Степанович купив молодятам квартиру – так би мовити, весільний подарунок. Але влітку було не одне весілля, а цілих два – в серпні Христина і Олег розписалися. Сват закохався в Христину з першої зустрічі. То ж вирішили, що спочатку одружать молодят, а потім і самі стануть на рушничок щастя.
– Знаєш, Христино, – сказала якось жінці сестра. – В той день, коли ти мені віддала останні гроші, я пішла до церкви. Молилася за свого чоловіка, але і за тебе свічечку поставила. Хороша ти у мене, з добрим серцем, і як ніхто, заслуговуєш на щастя.
Ту сукню Христина так і не купила, але ж хіба у ній щастя… Тепер Христина знає це напевно.
Олеся Біла.
Фото ілюстративне.