Того вечора я поверталася з роботи додому. Було близько 9 години вечора, а я вирішила ще пройтися парком. Людей було вже не так багато. Мою увагу привернула коляска на дорозі, біля якої не було дорослих.
Я заглянула всередину, але там було порожньо. Мені стало дуже дивно, як можна забути про коляску. Я почала озиратися й побачила в кущах малюка, якому близько півтора року. Тоді я взагалі оторопіла. Підійшла до малюка, а він став простягати до мене руки. Я його взяла та ще трішки часу чекала, думала, що з’являться батьки… але нікого так і не було.
Подзвонила в поліцію, і поки вони приїхали ми вже навіть встигли поїсти печива. Далі ситуація мене вразила. Поліціянт довго заповнював протокол та якось насторожено на мене споглядав. Потім він раптово запитав:
— А де ви живете? Десь неподалік?
— Та ось за рогом мій будинок, рожевий.
— Можете взяти хлопчика до себе, поки будуть тривати пошуки батьків? Це буде не довго тривати, якщо ж не знайдемо, то оформимо малюка в дитбудинок.
— Як взяти? А що я чоловікові скажу? Та й діти свої є …
— Допоможіть справі, проявіть свою громадянську свідомість.
Я погодилася і сама не знаю чого. Була впевнена, що якась молоденька матір скоро знайдеться. Йдучи додому з коляскою, я уявляла реакцію чоловіка. На диво, він не розлютився, а для моїх доньок малюк став справжнім сюрпризом, як же така цікава «іграшка» — справжня маленька людина. Поки вони гралися, ми з чоловіком навіть піддалися ностальгії і згадали своїх дочок в такому ніжному віці …
Дзвінок поліціянта пролунав десь через годину. Як виявилося, моя фантазія про недбайливу матусю була зовсім не про цей випадок. Матір малюка була вагітною і, прогулюючись парком, у неї раптово розпочалися різкі болі в животі. Свідків було мало і жінка втратила свідомість.
Малюк в цей час тримався за коляску й вирішив погратися з нею. Завіз в іншу частину парку. Згодом непритомну жінку знайшли люди й доставили її в лікарню. Прокинулася жінка вже після кесаревого розтину.
— Ми вже розшукуємо батька, потерпіть, будь ласка, ще трохи!
— Звичайно-звичайно, все в порядку! — сказала я, а сама в цей час обдумувала слова поліціянта.
Посеред ночі з’явився у нас батько маленького хлопчика. Він був дуже стривожений, у нього тремтіли руки, а очі були повні слізьми. Він запропонував нам гроші за порятунок маленького, але ми з чоловіком, звичайно ж, відмовилися.
Дівчина народила гарненьку молоду донечку, яку назвали на мою честь — Марія. А ще молоді батьки віднайшли хлопця, який викликав швидку допомогу та врятував породілля. Тепер з ним ми хресні батьки!